Юрій Нестеренко

Що Україна може і повинна та чого не повинна робити на російській території

Наголошую, що йдеться саме про міжнародно визнану (поки що) російську територію. Щодо тимчасово окупованих українських територій - там усе наочно.

Отже, розглянемо питання з точки зору міжнародного права та права війни, і лише в їх межах - політичної доцільності. Україна, як жертва агресії, має повне право не лише завдавати ударів по будь-яких об'єктах військового та подвійного призначення ¹ на території агресора (а це можуть бути будь-які удари, зокрема ракетами, дронами, артилерією, з використанням операцій диверсійних груп або рейдів регулярних військ), але й окупувати будь-які ворожі території аж до столиці. Наразі ми не ведемо мову про те, чи має Україна сили взяти Москву (хоча хтозна, якою мірою Росія послабшає у найближчій перспективі), але в будь-якому випадку Україна має таке право, і війна з її боку не припинить носити справедливий та оборонний характер. Ба більше, Україна (та її союзники, якщо такі побажають взяти у цьому участь) має право зберігати цю окупацію не лише до капітуляції Росії, але й протягом перехідного періоду після неї, як це робилося з іншими агресорами після їхнього розгрому, зокрема, з Німеччиною та Японією після завершення Другої світової (при цьому частина їх територій була відторгнута, а Німеччина ще й розділена на 2 держави - що знаменно, головним вигодоздобувачем цього стала саме Росія (створення НДР взагалі було свавіллям СРСР, на що, втім, погодилися західні союзники); настав час замкнути коло). Показовим також є приклад Іраку, якому було дозволено уникнути окупації і режиму після вигнання з Кувейту - і в результаті все незавершене довелося завершити у другій війні. В жодному разі не можна повторити ту саму помилку з Росією, дозволивши, щоб для неї усе обмежилося лише виходом з України та навіть лише згодою на репарації! У цьому випадку нова війна - і набагато кривавіша за другу «бурю в пустелі» стане цілковито неминучою. Росію - і не лише самий путінський режим, а й власне саму Росію, що лишається головним і найнебезпечнішим світовим злом протягом століть - треба добити просто зараз, добити остаточно й безповоротно!

Чого, проте, Україна відповідно до норм міжнародного права робити не може і не повинна, - це анексувати російські території. Окупувати (тимчасово) - можна (до речі, межа терміну окупації не прописана у міжнародному праві), включати до свого складу - ні. У будь-якому випадку жодна країна, зокрема й жертва агресії, не має права приймати такі рішення одноосібно, хоча теоретично можна припустити, що подібні рішення була б у змозі прийняти якась спеціальна міжнародна конференція, скликана після перемоги над Росією. Знову ж таки, йдеться не про те, чи потрібно Україні приєднувати, скажімо, Кубань (на мою думку, таке придбання принесе більше шкоди, аніж користі, як політично, так і економічно), а про те, чи має на це право Україна (ситуація стане менш однозначною, якщо РФ припинить своє існування як держава, але і в цьому випадку такі питання годиться вирішувати за допомогою міжнародних механізмів, що на поточний момент ще не розроблені).

На що Україна, проте, право має - і яким правом безумовно повинна користуватися! - то це ненасильницьке заохочення сепаратизму на російській території (окупованій і неокупованій) і визнання незалежних держав, які там виникнуть (відповідно до положення Статуту ООН про право націй на самовизначення, і потрібно розуміти, що нація визначається не етнічно, а політично - в арабів, наприклад, ціла купа незалежних держав). Приєднати Кубанську область - не можна, встановити дипломатичні відносини із незалежною Кубанською республікою - можна і потрібно. Водночас Україна не може (і не повинна) просто оголосити окуповану частину російської території суверенною державою і призначити там формально незалежний, але фактично маріонетковий уряд (як це зробила сама Росія в багатьох місцях, зокрема і під час згаданого вище утворення НДР). Будь-яке утворення нових держав та їх органів влади повинно виходити "знизу", від місцевого населення. Агітувати це населення на користь такого вибору можна і потрібно (грамотно та акуратно, щоб не викликати зворотного ефекту), примушувати – не можна. Так само не можна проводити депортації місцевих жителів з окупованої території, а також заселяти туди на постійній основі власних громадян, чим, знову ж таки, активно займаються російські окупанти, але мститися їм таким самим чином неможливо (це воєнний злочин, а за певних умов - навіть злочин проти людяності). Можна та потрібно депортувати їх лише з території України, де вони знаходяться незаконно - але не з територій самої Росії, незалежно від того, набудуть вони в майбутньому самостійного статусу чи ні.

Таким чином, роль України на теперішній російській території, з точки зору як міжнародного права, так і воєнно-політичної доцільності, має бути такою: 1) здійснення воєнних заходів задля забезпечення розгрому та капітуляції Росії як держави-агресора та ліквідації чинного російського режиму як злочинного і таким чином позбувшегося легітимності 2) забезпечення порядку та стабілізаційних заходів на окупованих територіях після російської капітуляції 3) виведення військ і передачі контролю новим легітимним місцевим органам влади, що мають бути обраними під міжнародним наглядом. Водночас можливо і надзвичайно бажано утворення на російській території нових незалежних держав, але виключно на засадах вільного волевиявлення місцевого населення (по-справжньому вільного - це не повинні бути фейкові "референдуми" під дулами автоматів, які так любить зчиняти Росія). Відповідно, будь-які акти про суверенітет таких держав повинні бути прийматися лише після виведення окупаційних (в нашому випадку українських) військ. Включення будь-яких нових територій до складу України теоретично можливо за рішенням представницької міжнародної конференції, але вкрай малоймовірно (швидше за все, більшість країн буде проти - наприклад, Косово отримало незалежність, але не увійшло до складу Албанії) і навряд чи доцільно.

Виходячи із викладеного вище, Україні слід, по-перше, припинити ідіотські ігри у "іхтамнетів" (які були потрібні Росії для прикриття своєї злочинної агресії, але аж ніяк не потрібні Україні, чий захист від агресії є повністю легітимним) та, навпаки, прямо проголошувати своє беззаперечне право завдавати ударів по території Росії й окупувати її території - та, звичайно ж, не лише проголошувати, а й реалізовувати це право у максимальному обсязі, що визначається військовою доцільністю. Усі заперечення проти цього безглузді. "Це мобілізує росіян на "священну війну""? Та облиште, на тлі всього того, що волає їм пропаганда 24 години на добу, жодна подальша їхня "мобілізація" неможлива. Вони й так вірять, що весь світ оголосив Росії війну на знищення (ах, якби ж так!) Навпаки, рішучіші слова та дії України лише посилять страх та паніку, що вже зростають у їх лавах, а якщо когось мобілізують і надихають, то лише ті максимально необхідні нам сепаратистські сили, що повинні будуть розірвати Імперію Зла зсередини. "Західні партнери будуть проти"? А нехай ці шановні (сарказм) партнери пояснять, до того ж публічно, чим Росія краща за всіх інших агресорів та військових злочинців, яких США і їх союзники били на своїй території і окуповували (плюс, знову ж таки, чому не йде до пуття приклад Хусейна, якого не добили з першого разу), і з чого це Україна повинна обмежувати своє цілковито легітимне, гарантоване усіма міжнародними нормами право. "Росія розпочне ядерну війну"? Не розпочне. Так само як не розпочала після втрати територій, які проголосила "своїми назавжди", та перетину всіх попередніх "червоних ліній". На будь-яку ще гіршу "ескалацію", якою так люблять залякувати західні боягузи (та російська агентура), Росія не здатна. Навпаки, окупація її територій прискорить її поразку і дозволить швидше закінчити війну.

По-друге, українці - і не тільки представники влади, а й буквально кожний українець, що має доступ до інтернету, - мають якнайактивніше популяризувати та просувати як в українському, так і, що набагато важливіше, у міжнародному просторі тезу про те, що розпад Росії, до того ж швидкий та остаточний, є не просто бажаним та можливим (у що досі не наважується повірити навіть багато хто у самій Україні), але що він цілковито необхідний (інакше УСІ сьогоденні жертви виявляться марними, і через 10-20-30 років недобита сьогодні Імперія Зла розпочне нову війну, набагато страшнішу через прогрес технологій) і практично неминучий, бо в Росії прогнило вже цілковито все. Ця ідея повинна стати звичною та самоочевидною, зсунувши фокус західних дискусій з "а може, краще не вбивати чудовисько, адже розпад такої величезної туші породить занадто смердоти та зараження" на "як нам максимально швидко та гігієнічно утилізувати останки чудовиська". Остаточна перемога України (а насправді - всього вільного світу, визнає він це чи ні) можлива лише за таких умов.

березень 2023