Юрій Нестеренко

ПРОРОК

Сповзає епоха в ніщо, наче лід в океан,
Розтріскався світ, розкололись держави і класи...
Незрячі правителі і безтурботніють маси,
Ні тим, ані іншим, проте, не поможе обман.

Та їм не поможе і правда. Так що вже, печать
Мовчання навісити треба на губи пророка?
І толку немає від цього, хай це і жорстоко,
Не хочу брехати уже, а тим більше мовчать.

Hе стану брехати: на мене зійшла благодать,
Хоча на подібну брехню людство завжди преласе...
Така уже доля пророка в занепаду часі –
Прихід не спасителя, але утішника ждать.

Нема порятунку, кому би штурвал не вручили,
Іще не почавшись, вже програна битва уся,
Та тим-то й красива безвихідь положення ця,
Що вихід шукати нема ні потреби, ні сили.

Вже інша епоха – ніхто каменюччям не б'є,
Hе треба блукати бездомним, голодним, сердешним,
Та дим над єдиним для всіх попелищем прийдешнім
Нам всі аромати і затишок весь попсує.

Даруючи спокій і ваблячи всіх забуттям,
В моїм кришталі золотиться солодка отрута,
Морального права, проте, я не маю не бути,
Бо той, що за мною, той слабший за мене й життя.

Я бачив, що буде, закони буття зрозумів.
Та проміжок прикрий таять десь знання нам усі ці.
Я знаю, що світ цей приречений, жах у кінці,
Й чи буде утішник – не знаю, нема в мене слів.

Переклав Ігор Павлюк