Цей типчик одразу здався мені підозрілим. Я, власно кажучи, не дуже знайомий з медициною, тим паче з психіатрією, тому не можу стверджувати достеменно, але було в його очах щось поза нормою, якийсь маніакальний блиск – не як у тельбушників із трилерів, а швидше як у біснуватих філателістів або монетознавців. Але коли у пекучий липневий полудень ви у цілковитій самотності сидите у задушливому павільйоні забутої богом станції ледь не у самому серці прерій, придбаний зранку в останньому цивілізованому місті журнал прочитано від краю до краю, а до прибуття потягу, що має чудернацьку звичку тут зупинятись, ще бозна скільки часу – ви будете радіти будь-якому співрозмовнику, навіть якщо це божевільний філателіст. Він увійшов до павільйону, кивнув мені, як давнішньому знайомому, важко опустився на лавку, обтер хусткою голомозину і узявся обмахуватися журналом – таким самим, який був у моїх руках. Потім він помітив, що мій журнал відкрито на сторінці зі світлиною відомого екстрасенсу, і без передмови запитав:
- Ну, і що ви про це думаєте?
- Дурниця, - відповів я. – Усе це дешеві фокуси. Нехай дурять селюків.
- Проте паранормальними явищами наразі цікавляться і поважні вчені, - заперечив цей тип.
- Не дуже-то їх і багато, цих вчених, - відповів я. – Та й не варто будь-якого розумника так називати. Шахраї зустрічаються і з дипломами.
- Ви занадто категоричні, - мовив він. – Одразу видно, що вам не траплялися непояснені явища.
- А вам траплялися?
- Так. Я давненько цікавлюся цим питанням. У мене зібралася чимала колекція достеменних описів подібних випадків, деякі з яких я спостерігав на власні очі. Зокрема, явище полтергейсту. Ви мені не вірите?
- Вправний штукар може одурити будь-кого.
- Але навіщо оці ваші штукарі прокручують таку кількість викрутасів на дурницю?
- Так це наразі мода така. Куди пальцем не ткни, в екстрасенса влучиш. У минулому сторіччі усі спіритизмом захоплювалися, а сьогодні – всякі-превсякі телекінези-ясновидіння. Якщо хочете знати, це має цілком раціональне пояснення. Загроза ядерної війни, СНІД, кризи усякі… От люди і бажають відігнати такі думки, вірять у будь-які нісенітниці.
- Ви правильно угледіли, останнім часом повідомлень щодо паранормальних явищ з’явилося значно більше. Але чому ви не бажаєте припустити, що бодай частина із них є правдою?
- Та хоч би тому, що це суперечить законам природи. Пригадую, один хлопець пояснив мені, чому неможливе ясновидіння. Ясновидіння, казав він - це такий собі вид подорожі у часі, а подорожі у часі суперечать законам зберігання. Ну, ви придбали пляшку «Пепсі» у понеділок, а випили у п’ятницю. А потім повернулися у четвер і випили ту саму пляшку, а потім - в середу… І маємо в результаті, що ви випили «Пепсі» у декілька разів більше, ніж було у пляшці.
- Так, так… Закони природи… А чи багато ми про них знаємо? Чи можемо відрізнити головні від другорядних?
- А хіба існують другорядні закони природи?
- Уявіть собі розумного мікроба, що живе у людині. Вивчаючи людину – свій всесвіт – мікроб також дістанеться висновку про наявність якихось законів природи - певного діапазону пульсу, кровотиску тощо. А далі людина починає старитися, і геть уся мікробська фізика геть розпадається. А потім він вмирає, і гармонійний та логічний світ мікроба перетворюється на хаос, непридатний для життя.
- Ну, якщо ваш мікроб досить розумний, він відкриє ще більш фундаментальні закони, аніж частота пульсу.
- Цілковита правда, і у нашому світі існує такий закон - це принцип зростання ентропії. Якщо відкинути недалекоглядні наукові формулювання, що спрощують цей величенний принцип до термодинамічних подробиць, то сутність його полягає в тому, що кожен порядок із часом руйнується, перетворюючись у хаос. Я зрозумів те, що не бажають зрозуміти наші вчені – цей принцип стосується не тільки матеріальних об’єктів, а також і того, що зазвичай називають законами природи. Зростання кількості паранормальних явищ - прояв цього принципу. Наш всесвіт стариться і помирає.
- І чим це, на вашу думку, скінчиться?
- Суцільним хаосом, звичайно.
Я остаточно переконався у тому, що поперед мене божевільний.
- Напишіть про це у науковий журнал, - порадив я.
- Із мене просто поглузують. Адже це лише теорія; у мене немає доказів.
- Ну, якщо немає доказів, то нема про що і говорити. І потім, чого це вас усіх тягне на усяку метафізику? Життя набагато простіше.
- Можливо, ви маєте рацію, - погодився мій співрозмовник і без сліду розчинився у повітрі.
(C) YuN
(Переклад - Ігор Тараненко)