Сайт автора: yun.complife.info
               Юрій Нестеренко

                    Єретик

     Єпископ незадоволено зиркнув на площу. Народ почав юрбитися задовго
до призначеного часу  і  заполонив  геть  усе  навколо,  здавалося,  тут
зібралося все місто. Еге ж, на ранкове служіння вони  збираються  зовсім
не так завзято... Десь  у  найпотаємнішому  куточку  свідомості  майнула
грішна, негідна думка: якщо трапиться щось, неможливо буде піти із площі
з належною гідністю, навіть варта не допоможе. Єпископ  негайно  докорив
себе за малодушність. Звичайно,  він  жодної  миті  не  мав  сумнівів  у
непорушності істини святих догматів... і усе ж кепська була  ця  ідея  -
влаштувати публічний диспут, ох, кепська. Він опирався з усіх сил. Де ви
це бачили - дискутувати з єретиками! Можливо, і з самим  Сатаною,  що  є
батьком брехні, належить не боротися, а змагатися в риториці? Хіба свята
віра, що нам дало небо,  потребує  підтримку  нікчемного  і  хитруватого
земного розуму? Але ідею якогось зухвалого  молодика  було  схвалено  на
вищому рівні. Мовляв, для дітей церкви буде корисним, якщо єретичні ідеї
буде розгромлено публічно і таке інше. Чи ви, брате наш, маєте сумніви у
правоті нашої справи і силі Господньої?
     Звичайно, він не наважився наполягати і далі. Але все ж таки,  коли
єретикам дають публічну трибуну - це завжди погано. Бо вже були випадки,
коли подібні нечестивці насмілювалися у присутності  великого  скупчення
людей вигукувати у небо, що мовляв бога немає, а якщо він  є,  то  нехай
уразить їх громом на цьому самому місці... І незважаючи на те, що  мудрі
богослови з давніх давен знайшли відповідь - Господь, звичайно,  покарає
нечестивців, але він зовсім не зобов'язаний карати їх  таким  же  чином,
який вони зухвало обрали собі, а тому слуги святої інквізиції - ніяк  не
менш вірна зброя кари божої, аніж громи небесні - все одно миряни, із їх
брутальним розумом, далеко не завжди  належно  сприймали  мудрість  цієї
аргументації.Що там  казав  один  із  засновників  теперешньої  єресі  -
"стратити не означає спростувати"... Та чому ж не означає? Хіба  Господь
не вкаже своїм  слугам  вірний  шлях,  якщо  вони  помиляються  у  своїх
вчинках?
     У натовпі штовхалися, вже лунали нетерплячі вигуки десь  із  задніх
рядів. "Час починати, ваше преосвященство" - шанобливо прошепотів один з
прелатів, нахилившись зліва. Що ж, пора так пора.  Єпископ  зробив  крок
уперед і з ненав... тобто з сумирністю кинув погляд на супротивників, що
скупчилися  навпроти  святих  отців. Університет,  осередок  нечестя  та
розпусти! І не тільки професори - декілька найзухваліших  студентів  теж
тут. Юні душі найлегше піддаються спокусам Диявола... Давно  настав  час
дати там ладу, але на жаль тепер, з усіма цими вітрами змін, це не  дуже
легко. Особливо звертаючи  на  їхнього  ватажка.  Ще  вчора  студент,  а
гляньте-но - вже магістр, і сиві доктори, що пам'ятають  часи  колишньої
суворості,  щуляться  за  його  спиною...  Біда  в  тому,  що   нахабний
хлопчисько походить із вельми шляхетного роду, такого спробуй зачепи!
     Вловивши виклик у погляді  єпископа,  голова  єретиків  теж  ступив
уперед назустріч ворогу.

     - Отже, - промовив єпископ, - свята  церква  готова  до  відкритого
диспуту, і нехай переможе божа  істина  над  диявольською  брехнею!  Щоб
ніхто не докорив нас, що ми, мовляв, перекручуємо  позицію  опонентів  -
викладіть самі ваше вчення про склепіння небесне.
     - Церква, схоже, вважає, що робить велику  люб'язність,  дозволивши
нам самим говорити від власного імені, а не слухати нікчемні  доноси,  -
посміхнувся юний єретик. -  Хоча  взагалі  це  всього  лише  норма  будь
дискусії. Але до справи. Перш за все зазначу, що теорія, яку я маю честь
тут представляти,  не  є  моїм  особистим  відкриттям.  Вона  узагальнює
багаторічну працю великого числа вчених, які спостерігали  за  небом,  і
якщо більшість із них змушені приховувати свої імена, то це аж  ніяк  не
зменшує їх наукової першості...
     - Досить - перервав грубим голосом товстий диякон,  -  є  склепіння
небесне або немає?
     -  Звісно  немає,  -  без  тіні  ніяковості  сказав  єретик,  легко
відкинувши вишуканий вчений тон. - І ніколи не було.
     Натовп ахнув. Дехто засміявся.
     Задоволений єпископ відпустив у публіку поблажливий жест -  мовляв,
погляньте на цього божевільного. Він і не очікував, що дурну єресь  буде
оголошено так неприховано, без спроб якось пом'якшити і  завуалювати  її
маячну суть.
     - Чи не пояснить вельмишановний магістр, - промовив він  єлейно,  -
що, в такому випадку, являє собою небесний купол, який всі ми бачимо над
головою? - З останніми словами він переможно указав вгору. Смішки  стали
голосніше.
     - Лише ілюзію зору, - спокійно відповів молодий єретик. - Те, що ми
сприймаємо як небо, насправді лише пустий простір, що оточує наш світ  і
простягається у нескінченність. Уявіть  на  мить  -  він  підняв  голос,
перегукуючи глузливі і протестуючі вигуки, - уявіть суто теоретично,  що
ви опинилися в такому світі,  що  я  вам  намалював.  Якою  ви  побачите
порожнечу космоса, що його оточує? Якщо ви поміркуєте, то  зрозумієте  -
достеменно такою самою, як небо, що ми бачимо. Ніякий твердий купол  тут
не потрібний.
     - А зірки? - улесливо поцікавився єпископ. - Зірки - теж ілюзія?
     - Ні, зірки цілком реальні, - спокійно відповів магістр.
     Єпископ зрадів ще більше. Схоже, диспут, якого він так страхав  ...
в сенсі, мав деякі побоювання, перетворюється саме в  побиття  лежачого.
Де ж у цих вчених їх хвалений розум і логіка?
     - В такому разі, - переможно загуркотів  він,  -  на  чому  ж  вони
тримаються і чому не падають на землю?!
     У натовпі зааплодували. Але ватажок єретиків і цього разу не виявив
жодного збентеження.
     - Ні на чому. Зірки - це не точки на небесній тверді,  а  величезні
світи, що висять, а точніше, рухаються в просторі на  дуже  великих  від
нас відстанях. Ці відстані настільки великі, що сила тяжіння між нами  і
ними вже не діє. Бо, як випливає з наших спостережень, ця сила зворотньо
пропорційна квадрату відстані між центрами мас. Втім, навіть  і  в  тому
випадку, коли відстань достатньо, щоб сила  тяжіння  управляла  взаємним
рухом світил, це зовсім не  означає,  що  одне  з  них  впаде  на  інше.
Набагато частіше вони будуть звертатися по орбітах...
     - Що ви сказали? - Поспішно перервав єпископ. - Світилами  управляє
сила тяжіння?
     - Авжеж. Вона ж  -  гравітація.  Наші  спостереження  і  розрахунки
свідчать, що взаємний рух небесних тіл повністю  пояснюється  дією  цієї
сили.
     - Але ж Бог?! - заволав єпископ, знову  вказуючи  у  небо.  -  Якщо
усіма світилами керує якась там гравітація, то яке ж місце Господа у цій
вашій теорії?
     Тут здригнулися навіть старі вчені. Дехто з них  уже  смикав  юного
колегу  за  плече,  попереджаючи,  щоб  той  не  промовив  зайвого.  але
відчайдушний магістр, мабуть, вирішив піти до кінця.
     - У мене немає потреби у  цій  гіпотезі,  -  рішуче  відповів  він,
дивлячись в очі єпископу.

     На площі почалося  щось  неймовірне.  Схоже,  такий  зухвалості  не
очікував ніхто. Варта зробила  крок  вперед,  готуючись  чи  то  схопити
нахабу, чи то стати на  захист  святих  отців,  якщо  шаленість  натовпу
звернеться проти них.
     - Отже, - кричав єпископ, перекриваючи загальний шум, -  по-вашому,
Бог не створював небо, землю і зірки? Хто ж тоді  це  зробив?  -  І,  не
втримавшись, улесливо підказав: - Чи не Сатана?
     - У цій гіпотезі я також не маю потреби, - відмахнувся богохульник.
- Я вважаю, що світ взагалі ніким не був створений.
     - Але він же існує!
     - І що? Якщо, на вашу думку,  ніщо  не  може  існувати,  не  будучи
створеним кимось іншим, то яким же чином існує ваш бог? Якщо ж ви робите
виняток для бога, чому ви не може зробити вийняток для світу?
     Єпископ закашлявся. Ось чого він побоювався. Спочатку приспати його
пильність явно божевільною теорією, а потім ... Але якщо схопити єретика
зараз, аж ніяк  не  всі  це  схвалять.  Скажуть,  що  вжили  силу,  коли
скінчилися аргументи. До того ж, не можна забувати про могутність родини
цього молодика...
     - Спокійно! - закликав єпископ,  який  прийняв  рішення.  -  Почуте
переконує мене, що я був неправий.
     На площі здивовано зойкнули. Навіть молодий недовірок подивився  на
опонента здивовано.
     - Я був неправий, - продовжував єпископ, - вважаючи, що маю  справу
з єретиком, підступним ворогом нашої матері церкви і  святої  віри.  Але
тепер я розумію, що брат наш не винен. Він лише тяжко хворий, його розум
затьмарився від перенапруги в научних зайняттях...
     - Ну звичайно -  коли  нема  що  заперечити  по  суті,  найпростіше
оголосити опонента божевільним, - посміхнувся магістр. -  Але  справа  в
тому, що я можу довести певність теорії, що я захищаю. І  маю  намір  це
зробити.
     -  Довести,  що  немає  бога?  -   Саркастично   пирхнув   єпископ,
відчуваючи, однак, як всередині його пробирає  страх.  Донині  нікому  з
єретиків подібне не вдавалося, але якщо цьому...
     - Довести, що немає ніякого  небесного  склепіння.  І,  відповідно,
хибність пов'язаних з ним догматів.
     - І яким же чином, цікаво знати?
     Варта зробила ще пару кроків до вчених. Але назустріч  їм  залунало
тупотіння  багатьох  ніг  і  рипіння  колес.  Люди  на  площі  здивовано
озиралися.

     - Ось таким, - магістр обернувся,  роблячи  вказуючий  жест.  Вчені
розступилися. Тепер і єпископ побачив,  як  з  боку  Університету  цілий
натовп  студентів  котить  величезний  важкий  віз.  На   возі,   тьмяно
відливаючи металом, лежало щось на зразок гігантської труби, загостреної
з одного кінця.
     - Слідом за законом гравітації нами був відкритий закон реактивного
руху, - продовжував ватажок єретиків. -  Що,  в  свою  чергу,  дозволило
побудувати цей апарат, на якому я маю намір здійснити політ на небо.
     - Блюзнірство! - єпископ знову втратив над собою владу. - Ніхто  не
може потрапити на небо живим!
     - "Не міг досі" не означає "не зможе і надалі", - спокійно відповів
молодий магістр. Варта тим часом зупинилася  в  розгубленості:  студенти
явно переважали їх чисельністю.
     - Ти бажаєш дістатися зірок? - вигукнув хтось із натовпу.
     -  Якщо  наші  розрахунки  правильні,  то  навіть  найближчі  зірки
знаходяться надто далеко. Мені просто-напросто  не  вистачить  пального.
Але  я  піднімуся  набагато  вище,  аніж   як   прийнято   стверджувати,
розташовується небесне склепіння, облечу навколо нашого світу,  водночас
довівши, що він має сферичну форму, і повернуся сюди. А разом з собою  у
політ я запрошує єпископа або будь-яку іншу особу духовного сану.  Нехай
своїми очима переконаються в нашій правоті.
     - Зупинись,  божевільний!  -  Єпископ  позадкував,  побоюючись,  що
студенти силомиць затягнуть його у ракету. - Розкайся, доки не пізно!
     - Отже, охочих немає? -  Єретик  обвів  глузливим  поглядом  святих
отців. - Чесно кажучи, я так і думав. Ну що ж...
     - А можна мені  летіти?  -  Підскочив  до  нього  самий  жвавий  із
студентів.
     - Не цього разу, - м'яко, але рішуче відповів магістр. - Все ж таки
у першому польоті ризик досить великий. Я не хочу ризикувати  тими,  чиє
життя має цінність, - і, в останній раз уразивши таким чином панотчиків,
магістр піднявся у кабіну. Студенти і дехто з натовпу, що  підхопили  їх
ентузіазм, навалилися на довгі важелі підйомного  пристрою.  Ніс  ракети
повільно піднявся вертикально. Варта  розгублено  дивилися  то  один  на
одного, то на єпископа, але той не наважувався віддати жодний наказ.

     - Усім відійти на сто кроків! - голосно скомандував один із учених.
Голос пролунав настільки владно, що ніхто не посмів йому суперечити.  Як
тільки простір навколо ракети  звільнився,  залунав  гуркіт.  З  нижньої
частини "труби" повалив дим і вирвався вогонь, а потім  ракета  спочатку
повільно, а потім все швидше рушила вгору, залишаючи за собою  вогненний
хвіст. Особливо вразливі глядачі повалилися долу. Зокрема - і  дехто  зі
священиків.

     Перевантаження притиснуло магістра до  крісла,  але  він  майже  не
помічав його. Він був щасливий. Перед ним був круглий ілюмінатор, і  він
дивився на зоряне небо, до якого прямував. Так, звичайно, до самих зірок
йому не долетіти... можливо, зміниться ще не одне  покоління,  перш  ніж
будуть побудовані здатні на це кораблі... але  все  ж  таки  сьогодні  -
найбільший  день,  який  увійде  в  історію.  День,  коли  були  викриті
стародавні забобони, коли небо вже не буде далеким і недосяжним...
     Раптом він здригнувся, пильно вдивляючись в ілюмінатор.  Щось  було
не  так.  Небо  _дійсно_  робилося  ближче.  Зірки,  які  повинні   були
залишатися точковими джерелами світла, на очах збільшувалися,  знаходили
помітні розміри - причому всі разом, хоча, за теорії,  відстані  до  них
повинні були відрізнятися на порядки...
     "Ні! Не може бути! Це просто оптична  ілюзія!  Неможливо,  щоб  всі
наші спостереження, всі розрахунки ... НІ-І-І!"
     Ракета врізалася в небесне склепіння.

     У повному мовчанні дивилася площа,  як  падають  уламки  літального
апарату.  Лише  в  останню  мить  ті,  хто  стояв  занадто  близько   до
очікуваного місця падіння, прокинулися від ступору і кинулись навтікача.
Спотворений  метал  гримнувся  об  землю.  Від  удару  викинуло  з  люка
обгорілий труп пілота.
     Єпископ прийшов до тями першим.
     -  Ось!  -  Заволав  він,  вказуючи  на  місце  аварії.  -  Бачите,
маловірні?! Так буде з кожним, хто зазіхає на  наші  святі  догмати!  Бо
сказав Господь - зламаю мудрість мудрих і зухвалість  зухвалих  покараю!
Кайтеся!  Кайтеся,  нещасні!  А  цього  нечестивого  -  кинути  тут  без
поховання! Нехай Сатана, якому він служив, сам його забере!
     Тепер уже всі на площі - хто скоріше, хто повільніше  -  повалилися
долу. Останніми, несміливо і непевно, це зробили вчені.

     - Ну зовсім  з  глузду  з'їхали,  -  буркотіла  баба  Варя,  звично
шворкаючи віником по залу. - Хулігани! Це  ж  треба  -  під  час  лекції
феєрверки запускати!  Навезли  з  Китаю  непотрібу  всякого,  а  вони  і
радіють... Лупцювати їх нікому! Ні, ми  були  малі,  теж  бешкетували...
братик мій  якось  в  церкви  літачок  паперовий  пустив,  та  просто  у
батюшку... так батько його потім так відлупцював -  три  дні  сидіти  не
міг! А тут, бач, теж храм... храм науки, планетарій...
     І вона, зітхнувши, підмела на шполик понівечену  трубку  із  фольги
разом з обвугленим трупиком таргана.

2008

(Переклад - Ігор Тараненко)



Если вам понравилось прочитанное, пожалуйста, поддержите автора любой суммой:
или BMC (разовые пожертвования или постоянное спонсорство) или Patreon (подписка) или Zelle (из США) для georgeyright@gmail.com или Wise (не из США) для: Номер счета 7010141420 Код банка(Routing Number) 031100649 Банк Discover Bank Имя George Right или криптовалюты: BTC 14ozyVuh2myB1Nxqz2wVQ2vfXtgd8mP7ov ETH 0x311b5964C36098CCe66885cb373A727D2B7Bd840
Постоянный адрес этой страницы: http://yun.complife.info/heretic_u.txt