Джордж Райт

 

За умовами угоди

 

Пане, подайте на харчі колишньому Генеральному Секретареві Об`єднаних Націй! Я не їв уже два дні, нехай клонують вас пребагато разів, та буде ваш осмотичний баланс... щоб тебе, падлюка жадібна, хай тобі щупальці повідсихають! Шановна панно... тобто пан, я хотів сказати... о, ні, все-таки пані... і дідько їх не розрізнить! О премудрий Техніку, подайте колишньому Генеральному Секретареві... Власне, чому колишньому? Формально мене ніхто не звільняв з посади. Як, наприклад, і Папу Римського. Цікаво, що він тепер поробляє? До мене доходили чутки, що йому вдалося влаштуватись клоуном до якогось третьосортного балагана, але це, ймовірно, недолугі чутки. Наскільки я пам`ятаю, у дідугана геть відсутнє почуття гумору.

Паршиво подають сьогодні. Не розуміють вони, що таке голод. Ці кляті енцупани їдять раз на півтора місяця, а імбокли взагалі не потребують їжі, задовольняючись сонячною енергією в чистому вигляді. Треба вигадати який-небудь разючіший текст, але що, чорт забирай, мені їм казати? Що в мене порушився осмотичний баланс щупальців? Що мені потрібні гроші на викривлення спинного гребеня? Що найкумедніше - моя кар`єра закінчується тим самим, чим і починалася. Коли мені було 6 років, я жебрав на вулицях Акапулько. Але, здається, тоді це виходило в мене значно краще, хоча часи були тяжкі для Мексики, та і всієї Латинської Америки. Самі лише янкі розкошували. Я чув, що тепер президента США - до речі, йому теж не встигли оголосити імпічмент - прихистив гурпуахський зоопарк. Тепер президент разом зі своїм сімейством сидить голяка у клітці на очах відвідувачів, зате отримує шикарне їдло і медичне обслуговування - втім, це не надто відрізняється від колишньої його ролі. Ці ґрінго завжди вміли добре влаштуватись. Лишень подумати, якихось сім місяців тому я обіймав один з найголовніших постів земної політичної ієрархії та мав гарні шанси бути переобраним на другий термін. Образ обірваного хлопчини з мексиканських нетрів якщо і виринав у моїй пам`яті, то лише як доказ незаперечності моїх життєвих досягнень. Тоді я б не вжив слівець "шикарне їдло" як надто вульгарних. Ще навчаючись в університеті на виграний грант благодійного фонду, я щосили старався стерти саму згадку про манери вуличного жебрака. Та хто ж знав, що вони мені ще знадобляться?

Втім, на посаді генсека ООН мені постійно доводилось мати справу з фінансовими проблемами. Кожна країна, що себе поважала, вважала за обов`язок утриматись від внеску до загального бюджету, а найспритнішими на цих теренах були все ті ж янкі. Але тоді ніхто ще не знав, що таке справжні фінансові труднощі.

Доки одного разу о третій ночі мене не розбудив телефонний дзвінок, і я не почув, що на навколоземній орбіті обертається космічний корабель.

Спочатку мені, звичайно, спало на думку, що це дурнуватий жарт, хоча жартівники зазвичай не телефонують по каналах спецзв`язку. Але виявилось, що подія, якої одні чекали з надією, а ніші з жахом, таки дійсно відбулася. Ця штука насправді була там, і явно не належала ні янкі, ні росіянам, ні китайцям. Як на те пішло, жодна з країн Землі не могла б вивести на орбіту подібну велетенську конструкцію. Ясної днини її було видно неозброєним оком, так що особливої потреби у каналах спецзв`язку не було.

Перші 24 години корабель ніяк не реагував на радіозвернення, і паніка, ясна річ, піднялася неабияка. Усі війська були приведені до Надзвичайної Щонайповнішої Боєготовності, акції понеслися вниз зі швидкістю атомної бомби, скинутої на бізнес, а по збройних крамницях США за кілька годин був розкуплений увесь товар. Кілька тисяч сект оголосили, що кінець світу нарешті настав, а в багатьох містах були відмічені спалахи мародерства. І ось, коли істерія сягала піку, корабель нарешті подав голос. Голос цей, явно нелюдський, позаяк пристойно говорив по-англійському і виказав бажання провести офіційну зустріч з адміністрацією планети. У якості такої вирішено було виставити, окрім мене, президентів країн-членів Ради Безпеки. Хоча самі президенти не горіли бажанням піддаватися невідомим небезпекам першого контакту, керуючись, зрозуміло, власною незамінністю для очолюваних ними народів армій, так що лише мало вагома фігура Генсека ООН була представлена власною персоною, а всі інші - повноважними представниками. Стосовно місця посадки американці настійно пропонували пустелю Невада, але прибульці настільки ж недвозначно виявили бажання зустрітися безпосередньо в офісі адміністрації, тобто в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Американці відповіли, що не мають у розпорядженні майданчика для посадки такого корабля, на що їм була відповідь, що корабель, звісно, залишиться на орбіті. Тоді американці спитали, скільки інопланетян збираються висадитись. Почувши, що тільки один, погодились.

Дивно, звичайно - враховуючи, що в них у кожному третьому фільмі одного інопланетного монстра вистачає на те, щоб поставити увесь світ на край загибелі. Що найкумедніше, що в деякому сенсі ці фільми виявились правдою.

Отже, призначеного дня - це було 6 травня, і навряд чи хто-небудь з нас колись забуде цю дату - земна делегація Першого Контакту, стоячи на спорудженій перед будівлею штаб-квартири броньованій трибуні, очікувала на гостя з космосу. Тут же знаходилася рота почесної варти, духовий оркестр і певна кількість допущених журналістів, наймолодший з яких мав чин капітана. Район (повністю, до речі, евакуйований) був оточений військами ООН, морськими піхотинцями і хлопцями з американської Секретної Служби. Безліч біноклів, і мій також, було направлено в зеніт; усі чекали, коли з`явиться транспортний човник. Від цього заняття мене відволік чийсь настирний голос: "Перепрошую, сер..."

Я повернувся і побачив чоловіка років 35-ти, що починав лисіти, у строгому діловому костюмі з краваткою і синьою текою в лівій руці. Він не був членом делегації, і я подумав, що, коли охорона його пропустила, він має бути з Секретної Служби. Ці хлопці встигли мені добряче набриднути, тому я досить непривітно спитав: - Що ви хочете?

- В нас призначена зустріч на цей час,- сказав він.

- Яка ще зустріч? - я подивився на нього, як на ідіота. - Ви що, не розумієте, з хвилини на хвилину прибуде іншопланетна делегація...

- Ви чекаєте на когось іще?- здивувався він. - Так чи інакше, їм доведеться почекати, бо нашої домовленості ніхто не скасовував.

На нього вже звернули увагу інші, в наш бік повертались здивовані обличчя. Я починав розуміти що до чого.

- Заждіть, ви хочете сказати, що... ви і є...

- Чугваришбаш 316 ІІК, до ваших послуг,- жестом чарівника він видобув з повітря якийсь п`ятикутний жетон та простяг його мені. На жетоні витанцьовували й переливалися тривимірні значки, схожі на ієрогліфи, від погляду на них в мене в очах замигтіло й запаморочилось в голові.

- Це, звісно, цікаво,- пробурмотів я,- але чи не могли б ви надати... еее... більш безсумнівні підтвердження...

- Будь ласка, хоча це і порушення ділового етикету,- промовив він з ноткою роздратування в голосі і явився мені в своєму справжньому вигляді. Це тривало лише мить, та цього було досить, щоб мій сніданок рвонув угору і лише великим зусиллям волі мені вдалося загнати його назад до шлунка. Як я потім дізнався, Чугваришбаш походив з Аклцкана 5, планети, що забезпечувала адвокатами половину Галактики.

- Від імені цивілізації Землі... - із запізненням почав я, вгамувавши шлунок. Але інопланетянин перебив мене:

- Пропоную одразу податися до вашого офісу. Мій час, знаєте, дорого коштує.

- Як буде завгодно поважному гостю,- промовив я крізь натягнуту на обличчя посмішку. Тієї ж миті, сам не знаючи як, я опинився за столом у себе в кабінеті, а прибулець розташувався у стоматологічному кріслі. Це не значить, що в кабінеті Генсека ООН зазвичай стоїть стоматологічне крісло, але як Чугваришбашу не завдало клопоту перенести до кабінету нас обох, він так само легко міг зробити таке з вподобаними меблями. Краще б він вподобав електричного стільця!

Поки я зі здивуванням оглядався після першого, але, на жаль, не останнього у своєму житті досвіду телепортації, прибулець розгорнув свою теку і нудним голосом запитав:

- Отже, ви - Верховний Лурк колонії Хлютць 3?

- Не зовсім так,- продовжив посміхатися я, думаючи, чи не занесло до нас інопланетян помилково. - Я - Генеральний Секретар Організації Об`єднаних націй Землі. Мене звати Рамон Песадес.

- Термінологія могла і змінитися,- не збентежився Чугваришбаш. - Це не важливо. Важливо те, що ви - верховний адміністратор колонії. Мені не сподобалось слово "колонія", та я відніс це на рахунок невідповідності термінології та недостатнього володіння прибульця англійською. Не заглиблюючись в описання реальних масштабів влади Генсека ООН, я зі скромною гідністю погодився з його словами.

- Дуже добре, - кивнув він. - Отже, я вповноважений повідомити вас, що термін вашої орендної угоди вийшов і, оскільки чергова плата вами не здійснена, Сукупність Мза`аггруу не збирається її подовжувати. Втім, це рішення може бути переглянуте у випадку оперативного погашення заборгованості у 110-відсотковому розмірі. Від себе особисто рекомендую заплатити, - додав він конфіденційним тоном,- за теперішнього стану ринку нерухомості...

- Заждіть, тут якесь непорозуміння,- ми не укладали ніяких угод. Сьогодні ми вперше маємо контакт з інопланетною расою і... - я відчув, що схожий на провінціала, який зізнається таксисту, що гадки не має про міські ціни. І куди поділись усі мої дипломатичні навички?

- Це планета Хлютць 3,- незворушним тоном промовив прибулець.

- Це планета Земля, і ми...

- Ви можете називати її хоч Вершковим Морозивом, а я вживаю її офіційну назву. Ви бачите ось це, пане Пес Адес?

Він підніс до мого носа тонкий том з листків, скріплених зшивачем. Подібна форма, мабуть, була такою ж імітацією, як його краватка і лисина. Спочатку я побачив лише мішанину невідомих символів, але потім раптом обриси змінилися, утворивши латинські букви. Але Чугваришбаш не чекав, поки я прочитаю.

- Це угода оренди між Сукупністю Мза`аггруу як власником і Союзом Лурків як орендатором, на строк 32 кілостапи,- промовив він, очікуючи, схоже, що від цих слів я почервонію, як схоплений за руку крамничний злодюжка (варто сказати, у дитинстві я так чудово вмів червоніти в таких ситуаціях, що проймав серця найсуворіших поліціянтів). Не отримавши ніякої реакції, він продовжив:

- 32 кілостапи сплили, пане Пес Адес. Власне, минуло навіть на 2 стапи більше. Ваша колонія збирається платити?

- Я так і не розумію, про що ви говорите,- гордо, з гідністю (сподіваюсь) заявив я. - Ні я, ні жителі Землі не знають ніяких лурків, мзагрів і стапів. Ми не є нічиєю колонією і не дозволимо висувати необґрунтовані претензії кому б не було.

Він вперше подивився на мене з інтересом і, як мені здалося, зі співчуттям.

- Ви справді не маєте контактів з іншими цивілізаціями? - запитав він.

- Я ж сказав вам.

- Лурки завжди вирізнялись ізоляціонізмом,- кивнув він. - Схоже, ви й справді відірвалися від галактичної культури. Стап, пане Пес Адес, означає "стандартний період". Термін кілостап неточний, але у вашій мові відсутній відповідний префікс, оскільки ви користуєтесь десятковою системою числення замість загальноприйнятої шістнадцяткової. Кілостап це не 10^3, a 16^2 стапів. Строк у 32 кілостапи рівний приблизно п`ятдесяти тисячам обертів вашої планети навколо сонця у десятковому численні.

Я починав розуміти.

- Ви хочете сказати, що 50 тисяч років тому на цій планеті існувала колонія цивілізації лурків, котра уклала угоду з якоюсь Сукупністю Мзагру?

- Ну, з точністю до деяких термінів...

- Ну так це все пояснює. Мзагру не варто було укладати таких довгострокових угод. Лурки щезли багато тисячоліть тому, не знаю, як і коли саме. Ми з`явилися пізніше і не маємо до них відношення.

- Таки ви маєте до них відношення,- заперечив Чугваришбаш. - Я вже просканував ваш генокод. Є певні зміни деградаційного характеру, але загалом ваше походження від убваршів не викликає сумнівів.

- Заждіть, ви ж сказали - лурки, а не убварші?

- Лурки - це не раса, пане Пес Адес. Це спільнота, що колись існувала у цивілізації убваршів. Якщо говорити точніше, то це секта, він очікувально подивився на мене, перевіряючи, чи не буду я протестувати проти такого формулювання. Але захист честі й гідності лурків не входив до моїх планів, навіть якщо вони були нашими предками. - На рідкість збочена секта, слід зазначити,- продовжив він. - Виступаючи під гаслом єдності з природою, вони культивували усі примітивні, тваринні якості своєї натури, боролися проти штучного втручання до гено- і фенотипу... Кінець кінцем, убварші були вимушені вигнати їх.

- Так чи інакше, сучасна цивілізація Землі не відповідальна за дії лурків,- поспішив зазначити я. - Навіть якщо ми походимо від них генетично, не збереглося ніяких їх структур, які могли б бути суб’єктом права. Наша цивілізація починала з нуля, в нас писемність з`явилась не більше 6 тисяч років тому.

- Залишені жити як заманеться, внаслідок згубного способу життя, лурки деградували,- констатував Чугваришбаш. - Але це нічого не змінює. За законом ви є їх спадкоємцями з усіма похідними правами й обов`язками.

- Це питання вимагає всебічного обговорення,- застосував звичну формулу я. - Але, до речі, ми так і не з`ясували, що, власне, є предметом згаданої угоди? - в мене майнула надія, що це може бути щось мало цінне для землян.

- Тобто як - що? - здивувався Чугваришбаш. - Ця планета, звісно, що ж іще?

Цієї ж миті двері розчинилися під широкими плечима хлопців з Секретної Служби. Справді, мої зникнення у всіх на очах не могло не справити на них враження, але зазирнути до кабінету вони здогадалися не одразу. Дивно, що це взагалі спало їм на думку. Я був так приголомшений усім тим, що відбулося, ледь не бовкнув їм: "Вітаю, джентльмени, Земля нам більше не належить!" До речі, це було б неправильно не тільки політично, але і фактично. Земля нам н і к о л и не належала. Увесь цей час вона була власністю Сукупності Мза`аггруу.

Наші найближчі перспективи Чугваришбаш окреслив виключно просто: або заплатити, або залишити планету. Я хвилювався, що американський представник почне одразу ж брязкати зброєю, однак він проявив розважливість і поцікавився спочатку розмірами луркського боргу і вартістю оренди на наступний строк. Прибулець, перевівши галактичні числівники у земні, оголосив, що ми повинні заплатити 7 мільйонів кредитів негайно і щонайменше 32 мільйони впродовж найближчих 25 тисяч років, але це вже буде регламентовано новою угодою з Мза'аггруу. Цифри звучали не надто грізно для вартості цілої планети, і американець поцікавився станом луркських активів, які ми, вочевидь, успадкували.

- Останній рахунок Спільноти Лурків закритий понад 40 тисяч років тому,- відповів Чугваришбаш. - Ніякого майна за межами Хлютця 3 в них не залишилося. Так що єдиний можливий для вас варіант оплати - готівкою, у твердій валюті.

Американець одразу заявив, що його уряд не збирається визнавати обґрунтованість претензій до землян, але про всяк випадок поцікавився галактичним курсом золота.

- Золото, як і будь-який природний ресурс, не є еквівалентом твердої валюти,- відповів прибулець. - Та і, позаяк, ви не можете продавати будь-яку сировину Хлютця 3 - вона належить Сукупності Мза'аггруу.

- Що ж в такому випадку ви розумієте під валютою? - нервово запитав американець.

- Те ж, що і вся Галактика. Шпоч.

З подальшої розмови з'ясувалось, що шпоч - така собі штучно отримувана субстанція, що має різні корисні властивості, і, зокрема, слугує основним джерелом енергії для інопланетних рас. Забігаючи наперед, скажу, що земні фізики зійшлися на думці, що існування такої речовини неможливе в принципі, не кажучи вже про те, щоб налагодити його виробництво.

А того дня розмова знову повернулася до невизнання нами висунутих вимог. Терміново викликаний відомий нью-йоркський адвокат Майк Халфман з порогу заявив, що земна цивілізація відмовляється від спадку Союзу Лурків.

- Ви маєте на це повне право,- згодився його інопланетний колега, але планета позаяк вам не належить. Або ви приймаєте луркський спадок, платите їх борги й продовжуєте угоду на новий строк, або не приймаєте, платите ту саму суму як штраф за незаконне перебування на планеті і укладаєте нову угоду від власного імені. Протягом... - він знов перевів галактичні одиниці у земні,- 67 днів ви маєте зробити або те, або інше. Інакше ваше майно буде відчужене на користь Сукупності Мза'аггруу, а самі ви будете виселені з планети.

- Заждіть, ви що, збираєтесь викинути нас у відкритий космос?! - зойкнув представник Росії.

- Я представляю Палату з майнових суперечок, а не банду гангстерів,- образився Чугваришбаш. - За законом, виселенці мають бути доставлені на планети, чиї природні умови є прийнятними для проживання представників їх виду. Звісно, високорозвинутим світам не потрібні безхатні волоцюги. Але в Галактиці є досить місць, де у прибульців не запитують документів...

Представник Великобританії поцікавився, чи не може Земля отримати позику.

- Ні,- відрізав Чугваришбаш,- ви некредитоспроможні.

  - Але під заставу майна земної цивілізації...

- За час обертання на орбіті я не тільки вивчив вашу мову, але і зробив приблизну оцінку вашого майна. Враховуючи, що у вас не налагоджене виробництво шпочу, в найкращому разі ви за все одразу могли б отримати 1024.

- 1024 кредити?!

- Ну, може, 1026. Втім, ця сума все одно буде цілком перекрита штрафом за зіпсовану біосферу.

У кабінеті запанувала важка мовчанка.

- Але ж у цю суму входить тільки промислова інфраструктура, чи не так? - спитав я.

- Переважно. А що, ви маєте ще щось?

- Звичайно! Ми маємо мистецтво.

- Он як? Дуже цікаво,- пожвавішав Чугваришбаш. - Поліполярний субсенсуалізм? Чотиривимірна матеріалізація? Парахрональна трансграммістика?

- Мм... Не зовсім,- я зателефонував і розпорядився принести альбома "Скарби Лувра". Чугваришбаш взяв книгу, по черзі підніс її до обох вух, потім подивився на неї, наче намагаючись щось розгледіти наскрізь, і, нарешті, випустив з рук. Альбом впав на підлогу, розкрившись.

- А де ж мистецтво? - не зрозумів інопланетянин.

- Так ось! - я підняв книгу і показав пальцем на репродукцію.

- А, оце... - інопланетянин випустив з ніздрів хмарку різнокольорового диму. Дим застиг у повітрі, утворивши тривимірну Мону Лізу. Мона Ліза підморгнула присутнім і розширила свою загадкову посмішку, показавши чудові вампірські ікла. Чугваришбаш помахав рукою повітрі, розсіюючи зображення. - Це ви називаєте мистецтвом?

Знову застигла прикра пауза.

- А скажіть,- вкрадливо поцікавився англієць,- що являє собою ця сукупність Мзагруу?

- Один з найбільших власників нерухомості у Галактиці. Шість мільярдів мізків, об'єднаних у єдине ціле. У бізнесі вже... еее... три з лишком мільйони років. Скажу вам неофіційно, якщо ви задумали обманути Сукупність, то це найдурніша думка, можлива у вашому теперішньому стані.

- Але, можливо, ми могли б добитися відстрочки? – поцікавився представник Франції.

- Розчулити Сукупність - це друга за дурістю думка,- відрізав Чугваришбаш. Він обвів нас незворушним поглядом сіро-блакитних очей, і я раптом згадав його справжню подобу. Мене аж пересмикнуло.

- Ну що ж,- промовив інопланетянин,- якщо у вас немає інших пропозицій, то я, з вашого дозволу, повернуся на корабель.

- Хвилинку,- втрутився Халфман,- мені необхідно ознайомитись з чинним галактичним законодавством.

- Жодних проблем,- відповів Чугваришбаш, і зі стелі посипались однакові товсті томи у коричневих палітурках.

- А дозвольте поцікавитись, наскільки великий екіпаж потрібен для пілотування такого великого корабля? - раптом спитав представник Китаю.

- Не такий вже він великий,- не став вихвалятись інопланетянин,- а екіпаж йому, звісно, ні до чого. Корабель сам слухається хазяїна.

- Тобто ви хочете сказати, що прибули на такому великому кораблі сам-один? - захоплено здивувався китаєць.

- Звісно, не буду ж я тягти ще когось з собою через таку дріб'язкову справу. А що...

Подальше відбулося за одну мить. В руках у китайця опинилася якась великокаліберна зброя, подібну якій я бачив дотепер тільки у голівудських фільмах. Загриміли постріли, віялом полетіли гільзи, одна з них обпалила мені руку. Кулі розірвали на шматки спинку стоматологічного крісла. Потім автомат замовк, вичерпавши боєзапас. Китаєць здивовано витріщився на пошарпане пусте крісло. Потім він зник.

У кріслі знову виник Чугваришбаш.

- Я дуже шкодую про цей прикрий інцидент,- зціпив зуби він.

- Ми теж,- поспішив запевнити його я. - Організація Об'єднаних Націй не має жодного відношення...

- Поліція розбереться,- відрізав він. - Я доставив злодія на корабель і передам його до рук правосуддя. Дуже бажаю вам, джентльмени, бути до цього не причетними.

- Дозвольте дізнатися, як мені зв'язатися з Попечительською радою Фонду допомоги слабкорозвинутим цивілізаціям? - наче нічого не сталося поцікавився Халфман, дивлячись кудись в середину коричневого тому.

- Там вказані реквізити. Але я б не надто на них розраховував. У Галактиці зараз складні часи...

- Але наша планета не під'єднана до галактичного зв'язку.

- Якраз це питання я і збирався вирішити,- сказав Чугваришбаш і взяв один з телефонів на моєму столі. - Ви дозволите?

Я кивнув, мало що розуміючи. Чугваришбаш, бурмочучи щось на рахунок того, що йому, висококваліфікованому юристу, доводиться виконувати роботу техніка, висмикнув з апарата дріт і встромив на його місце якусь прозору коробочку, що світилася зеленим світлом.

- Це все? - спитав я.

- Все.

- І як дзвонити в Галактику?

- Через 0. Номери організацій, що приймають дзвінки власним коштом, є у додатку 642. На цьому, джентльмени, дозвольте відкланятися.

Він щез, залишивши посеред кабінету розстріляне стоматологічне крісло. Сидіння виявилось пропаленим.

Не буду детально переказувати події двох наступних місяців. Майже чотири тижні нам вдавалося замилювати очі спільноті розмовами про підготовку взаємовигідних переговорів, та потім правда таки випливла. Можливо, цьому посприяв візит на навколоземну орбіту ще одного корабля, після якого Компартія Китаю не дорахувалася кількох своїх вождів.

Почалися паніка і хаос. На вулицях будували барикади й орудували мародери. Хтось поспіхом рив на задньому дворі протиядерне сховище хтось вештався по авіазвалищам у пошуках деталей для космічного корабля.

Халфман тим часом розвинув бурхливу діяльність. Відшукавши десь за Антаресом якийсь фонд, що згодився оплатити його перельоти, він мандрував галактикою, оббиваючи пороги офіційних і доброчинних організацій. На жаль, Чугваришбаш сказав правду: справи у Галактиці дійсно йшли не найкращим чином і доброчинність була не у моді. Він звертався і до убваршів, від яких ми походили, та вони витурили його геть, ледь зачувши, що мова йде про нащадків лурків. Після того, як йому відмовив Фонд захисту бродячих тварин, він зателефонував мені звідкись з центра Галактики й повідомив, що він має серйозні сумніви щодо успіху нашої справи. Це був його останній дзвінок на Землю - і вже, тим більше, він вже не з`являвся там особисто.

До закінчення відпущеного нам строку Земля наїжачилася ракетами, наче морський їжак. Ті уряди, що ще тримались, хапались за тезу корисності центральної влади в організації оборони; ті ж, що говорили про безглуздість і приреченість опору, зміталися розлюченим натовпом. Там, де не хазяйнували банди анархістів, був введений військовий стан. Папа Римський особисто освячував ядерні боєголовки. Американські військові інструктори й арабські терористи обмінювалися досвідом підривних операцій.

Нарешті обсерваторії помітили наближення кораблів, що значно переважали розмірами чугваришбашівський. По всій планеті завили сирени.

Мільйони людей кинулись до сховищ. Ракети здійнялись в повітря. І раптом усе скінчилось. Тільки но я спускався сходами бункера десь під Скелястими горами, і раптом опинився на поверхні, під палючим промінням сонця. Голова тріщала, якась скутість охоплювала все тіло, і з сонцем теж щось було не так. Воно стояло незвично високо, мало надто багряний відтінок і було вп`ятеро більшим, ніж слід. Я виявив, що лежу на спині й дивлюся на це сонце, лише злегка мружачи очі. Навколо мене чулися стогони, прокляття і розгублені вигуки. Я важко піднявся і побачив, що перебуваю посеред пустельної рівнини, точніше, колись пустельної, бо зараз її наче килимом встеляли люди, сотні тисяч людей. На заході (якщо судити за положенням сонця і моєму уявленню про час доби) височіли побиті ерозією чорні скелі, а на сході видніли нескінченні будівлі якогось міста непривабливої архітектури. Це до дідька нагадувало прибуття до пекла.

Та це було не пекло, а низькосортна планета на околицях Галактики.

У той самий момент, коли ми героїчно приготувались перемогти або померти (швидше за все, таки друге), нас просто телепортували на міжзоряні кораблі й перевели в анабіоз. Звісно, ми були доставлені не на одну планету - нас-бо було майже 7 мільярдів. Але в Галактиці виявилось достатньо нетрів. Попервах люди намагалися об`єднуватись і підтримувати один одного, але оскільки разом ми тут ще більше нікому не потрібні, аніж поодинці, кінець кінцем переважив принцип "кожен сам за себе". Що, втім, не дивно.

От так я, Рамон Песадес, останній Генеральний Секретар Організації Об`єднаних Націй планети Земля (вона ж Хлютць 3), врешті-решт повернувся до першої своєї професії. Судячи з тверезих позицій, я не так вже й погано влаштувався. Відповідальність за долю світу - не надто приємна ноша, особливо враховуючи, що реальної влади на Землі в мене було не набагато більше, ніж тут. Подають, звичайно, кепсько, але вночі на поверхню вилазять їстівні черви, а якщо пощастить, серед руїн Старого міста можна натрапити на кладку яєць учфшухля. Та і клімат тут цілком прийнятний. Температура навіть вдень не піднімається вище +40 за Цельсієм - у моїй рідній Мексиці бувало і спекотніше. Подейкують, правда, що взимку буде -50, але мене це не турбує,- адже зима тут настане через 38 років, а тоді мене вже навряд чи що обходитиме.

А тепер, якщо вас хоч трохи розважила моя оповідь... Дякую, шановне панство, дякую. Ви дуже щедрі, най не торкнеться пліснява ваших псевдоподій.

 

(Переклад - Андрій Хитрий)