Юрій Нестеренко

Найпідступніша зброя росіян
Питання «Чий Крим?» наразі застаріло

Якщо на полі бою головною загрозою для України (та й світу в цілому, хоче він це визнати чи ні) є, звичайно, російський «ватник» (без поділу на ідейних і просто мародерів - межа між ними практично відсутня), то на лані інформаційної війни головною загрозою є російський ліберал. Проповідник ідеї про те, що в усьому винні тільки Путін і його зграя, а не росіяни й не Росія, які самі є ледве не жертвами путінського режиму (або, принаймні, що кількість "хороших росіян" досить велика, щоб зробити Росію "нормальною демократичною країною" після падіння режиму). Найхарактернішим маркером (можна сказати - клеймом) цієї публіки є їх лексика: вони принципово і підкреслено називають агресорів не "росіяни", "Росія", а тільки "путінські", "путінці", "Кремль". Саме пропаганда цієї ідеї зараз є найпідступнішою зброєю росіян - пропагандою, розрахованою на розумних, які не будуть серйозно сприймати нісенітницю кисельових-солов'йових-скабеєвих. Найпевніше, за цією кампанією стоїть той самий другий ешелон кремлівсько-луб'янських, що й за операцією "Навальний" - який мріє скинути Путіна і посісти його місце, скинувши усі гріхи на нього і врятувавши себе від санкцій, а Імперію Зла - від загибелі через чергове перезавантаження (що, звичайно, аж ніяк не змінить сутність Імперії Зла).

Одним із перших етапів цієї кампанії стала операція "Марина Овсяннікова", яка зрештою провалилася в Україні (Овсяннікова занадто явно спалилася, почавши закликати до зняття санкцій), але, на жаль, виявилася досить успішною на Заході. Потрібно, проте, розуміти, що зовсім не всі прихильники віри у ХРЄН (Хороший Російський Європейський Народ) виконують роботу за вказівками своїх кураторів. Багато хто з них, від огидної товстої жаби Бикова до худого мудака Каца, не мають потреби у посібниках, адже вони самі визнають ідеологію російського імперства, приховану ліберальними словесами, такого собі "нацизму з людським обличчям". "Війна – це погано, тому що там гинуть наші хлопчики... ну й українці, звичайно, також". І є просто "корисні ідіоти", особливо за межами Росії, від Невзорова¹ до Арестовича, а тим паче політики отруєного "політкоректністю" Заходу, - для яких сама ідея порочності певного народу, а не лише тільки уряду, є табу, - потрапляють до цієї категорії практично геть усі. Але в будь-якому випадку ми повинні розуміти, що кожного разу, коли ми чуємо "це не росіяни, це путінські" – перед нами або ворог, або поплічник ворога, і навіть ті з цих поплічників, які щиро вірять у "хороших росіян" і "прекрасну Росію майбутнього", не стають через це менш небезпечними (скоріше - більш, тому що щирість принаджує). Саме ідея "Путін поганий, а росіяни хороші" наразі є головною надією найрозумнішої частини наших російських ворогів. Про те, наскільки важливою для них є пропаганда цього міфу - і наскільки, відповідно, болісною протидія їй - свідчить, зокрема, той факт, що ролик з моїм віршом "Звернення до українських ЗМІ" був видалений з youtube (після чого я пішов звідти, грюкнувши дверима), а згодом були зроблені спроби (марні) видалити мої ролики на цю тему з dailymotion. Хоча, здавалося б, - на youtube у мене було лише 3 000 підписаних, на dailymotion і того менше, кому потрібно зі мною боротися? Так ось їм - потрібно. Настільки критичним для них є міф про "хороших росіян".

Взагалі, розвінчанням цієї брехні я займаюся з 2010 року, якщо йдеться про публіцистику - а у віршах взагалі з 1988, коли мені було 15-16 років, і вже тоді для мене було очевидним те, що багатьом поважним джентльменам досі незрозуміло, незважаючи ані на вік, ані на всі події, що відбулися за 34 роки. Хоча, здавалося б, після, умовно кажучи, Бучі повинні були второпати навіть найтупіші. Термін "умовно" я вживаю тому, що Буча лише стала символом російського бузувірства і скотячості, але насправді росіяни поводилися і поводяться так скрізь і завжди - і у Другій світовій війні, і раніше - перечитайте, хто забув, хоча б початок "Хаджі-Мурата", і це не "середньовічні дикунства", а освічене XIX століття! Не Путін і не більшовики їх знівечили - росіяни були такими завжди, і під час Путіна, і під час Єльцина (геноцид абхазьких грузинів, перша - а насправді далеко вже не перша - чеченська війна), і під час генеральних секретарів, і під час царів. Ані Путін, ані Сталін при всій своїй мерзотності не наказували їм з особливою жорстокістю ґвалтувати жінок, дітей і навіть літніх людей і буквально опоганювати все своїми екскрементами. Жодні варвари давнини так не поводилися. Вони теж вдиралися на чужі землі, вбивали, грабували і ґвалтували - але досягнення чужої культури вони розглядали як трофеї, а не як щось таке, що підлягає знищенню і спаскудженню просто через дурну ненависть до всього хорошого, доброго і прекрасного. Так поводяться тільки росіяни. Всі леніни-сталіни-путіни - це не причина, а наслідок їх сутності, породження і висловлювання її (навіть попри те, що Сталін не був етнічним росіянами - як, до речі, і Єкатерина II, під час якої "чудо-велетні" Суворова радісно настромлювали на багнети польських немовлят). Будь-який правитель, звідки б він не з’являвся - із заходу або зі сходу - ставав просякнутим цим злоякісним російським духом - або, у виняткових випадках, коли цього не ставалося, був повалений ним, як Лжедмитрій I та Керенський. Будь-який російський ліберал, якщо знов-таки фізично не знищувався, неминуче вироджувався в упиря-обскуранта, незмінно ламаючись на українському, польському, кавказькому, єврейському або якомусь іншому "питанні", і навіть еміграція від цього не рятувала. Пересадка ракової клітини в здоровий організм не зцілить її - адже вона патологічна не через зовнішні впливи, а через власну внутрішню сутність - а лише наражатиме цей організм на смертельну небезпеку.

Хороших росіян - не існує. Ані серед "глибинного народу", що, сповнений уваги, слухає путінську пропаганду саме тому, що вона відповідає його нутряним прагненням, ані серед "лібералів", що обіцяють побудувати із цього народу "прекрасну вільну Росію майбутнього" (як вони вже "побудували" її у 1990-х, еге ж). У словосполученні "російський ліберал" - як і в будь-яких інших подібних поєднаннях - ключовим словом є "російський". Все, що знаходиться після цього слова, не має значення. Ніщо з того, що починається зі слова "російський", не може бути хорошим, здоровим, нормальним апріорі, так само як не може бути хорошим те, що починається зі слова "паскудний" або "злоякісний". "Російський" є маркером Абсолютного Зла. Абсолютно тому, що від нього погано абсолютно всім - включно з ними самими, що якісно відрізняє росіян від будь-яких інших загарбників і поневолювачів в історії. Якщо для інших народів, до яких так люблять посилатися захисники росіян, фашизм був тимчасовою хворобою, то для росіян це їх природний стан, а хвороба для них - саме свобода, від якої вони з прокльонами "одужували" кожного разу, коли хтось намагався їм її надати.

Проте, навіть фашистами називати росіян неправильно - вони набагато гірше. Ідея фашистів - "Ми хочемо, щоб нам було добре, і нам наплювати, як через це страждають інші". Ідея західних лівих-толерастів (набагато патологічніша) - "ми хочемо, щоб іншим було добре, і нам наплювати, як через це постраждаємо ми." А національна ідея росіян - "ми хочемо, щоб погано було усім, і задля цього ми готові страждати самі!" Ракова пухлина людства, як і було сказано. Толерантність до всього російського повинна бути абсолютно нульовою. Або, якщо ми використовуємо синтаксис регулярних виразів - "русск(ий|ая|ое)*, иди нах.й!" (Єдиним умовним винятком є російська мова, адже, як я вже неодноразово пояснював, мова - це лише форма, а дивитися потрібно на зміст. Не має значення, якою мовою ведеться пропаганда (росіяни, до речі, ведуть її також іншими мовами) - важливо, що саме вона пропагує. Російська мова в устах ворогів Росії нічим не гірше трофейної російської зброї. Але якщо ця мова використовується для просування чогось російського - не тільки війни, взагалі будь-чого! - це, звичайно, "у пічку". До теми "великої російської культури" ми повернемося пізніше.)

На запитання, яке виникає у багатьох, як так сталося, що всі народи як народи, і тільки росіяни - здавалося б, такі ж слов'яни², що й українці або поляки - виявилися абсолютними виродками, я дав відповідь на початку 1991 року (мені було 18 років), у своїй найпершій публіцистичній статті, написаної напередодні референдуму щодо збереження СРСР. Тоді, через відсутність інтернету і контактів у дисидентському середовищі, вона була написана "в стіл", але пізніше я використав її в більш розгорнутій статті «Імперський глухий кут» (2000) (а також, з необхідними сюжетними змінами, в романі «Юбер аллес»). Взагалі для того, щоб зрозуміти, чим один об'єкт відрізняється від усіх інших об'єктів того ж класу, необхідно подивитися, в чому ще, крім властивості, що нас цікавить, проявляється його унікальність. У випадку Росії відповідь наочна - гігантські розміри. Інші негативні фактори - поганий клімат, неродючі ґрунти, довге життя під владою азійських завойовників - можна зустріти і в інших народів. Але найбільші в світі розміри якраз і зробили Росію наймерзеннішою і найбезнадійнішою країною в історії, а росіян - наймерзотнішим і найпатологічнішим народом. Подібні вади тою чи іншою мірою притаманні і для інших великих держав, але в Росії, як найбільшої, вони досягли позамежного рівня, сформувавши злоякісний і невиліковний менталітет Абсолютного Зла, що підтримує сам себе при будь-яких режимах.

Для тих, хто ледарює читати статті за посиланнями вище - коротко суть з деякими доповненнями. Чим більше людей, тим складніше їм домовитися - тому тим жорсткішими засобами їм доводиться забезпечувати керованість і єдність. Чим більше людей - тим менш значущим є кожна окрема людина, перетворюючись в безправного, легко замінного (і відповідно не маючого жодного, навіть суто практичного, значення) гвинтика, безсилого супротив величезної державної машини (до речі, це справедливо не тільки для великих держав, а також для великих корпорацій, які вже стали однією з головних внутрішніх загроз для свободи західного світу - досить поглянути на тотальну політичну цензуру, що запроваджується фейсбуками, твіттерами, ютубами тощо). Чим більше держава, тим більше роздутий її адміністративний апарат, а чим більше рівнів ієрархії в панівний піраміді, тим більш безконтрольним і, відповідно, схильним до беззаконня є кожен з них - "до бога високо, до царя далеко". В наслідку основною моделлю поведінки у великій державі стає терпіти будь-яке свавілля з боку начальства (але водночас як тільки можливо обдурювати його) і збивати за це оскому, правлячи таке ж свавілля стосовно тих, хто нижче. Важливо, що така система пронизує все суспільство зверху до низу - тобто рабами стають не тільки простолюдини, а й аристократи, а культура й освіта тільки дають їм засоби для прославлення і пропаганди власного і суцільного рабства. Величезні території тільки багаторазово погіршують всі ці негативні тенденції, породжені великим населенням, адже розтягнуті комунікації вкрай погіршують керованість країною (як той динозавр, який продовжував йти, не помічаючи, що йому вже відкусили голову) і роблять свавілля місцевих "бояр" вже цілком безмежним (особливо це справедливо для минулих століть, коли найшвидшим засобом зв'язку був кінний посланець, що тижнями, або навіть місяцями діставався зі столиці в провінцію і навпаки по бруду бездоріжжя - а національний менталітет формувався саме в ті часи). Зрозуміло, що ефективність такої держави, що живе за принципом "обманюй начальство, грабуй підлеглих", виявляється вкрай низькою, і єдине, що може цьому протиставити центральна влада - це подальше роздування державного апарату і посилення репресій, що лише все більше посилює проблеми (чим жорстокіша центральна влада, тим більш неправдиву інформацію їй будуть доводити й тим нижче буде якість еліт, де залишаться тільки улесливі лизоблюди). Тому не існує великих демократичних держав (єдиним винятком є тільки США, але, по-перше, там існує вкрай високий - практично конфедеративний! - рівень федералізму, а по-друге, що більш важливо, це синтетична країна, створена вихідцями з невеликих держав Європи, що не мали імперського менталітету).

У Росії з її величезною територією - точніше, з можливістю легко розширювати таку в південному й особливо східному напрямку - на все це накладався ще один вкрай негативний фактор. Якщо в Європі людям, що зіткнулися з пригніченнями монарха і феодалів, буквально не було куди подітися і доводилося боротися за свої права, то в Росії простіше було накивати п’ятами кудись на Дон або у Сибір, якомога далі від царя і бояр. В результаті люди, які ще зберігали уяву про свободу і гідність, століттями вимивалися з суспільства, залишаючи після себе лише покірну рабську біомасу - і при цьому, тікаючи від імперії, насправді лише розширювали її! Імперія йшла за ними, прибираючи до рук захоплені ними землі і примушуючи їх тікати все далі й далі. Коли виявлялося, що тікати більше нема куди, імперія вже настільки розрослася і набула такої сили, що ці колишні вільні люди вже не могли їй протистояти й упокорено пішли до неї на службу, врешті решт перетворившись на найлютіших охоронників і карателів.

Саме так Росія перетворилася на ракову пухлину людства, що росте з суїцидальною безглуздістю. Саме так колись звичайний слов'янський народ перетворився на стадо недолюдків, які ніколи в своїй історії не жили нормально, які не мають уявлення про честь і власну гідність, які все життя проводять в безперервному приниженні (їх принижують ті, хто сильніший, вони принижують тих, хто слабший), які глибинно ненавидять всіх, хто наважиться жити вільно і добре, просякнуті не просто жорстокістю, а ірраціонально дурною жорстокістю, спрямованою на знищення заради знищення, які прагнуть втоптати усіх в той самий бруд і лайно, в якому вони самі живуть, позбавлені будь-якої поваги до власності, праці, творення (навіщо працювати задля того, що можуть в будь-який момент відібрати й вкрасти? краще красти і відбирати самому!) і компенсують усвідомлення власної нікчемності, убогості та безправ'я істеричною вірою у "велич" своєї імперії, яку "всі повинні боятися". Добре ставлення вони сприймають як слабкість, чесноту - як лицемірство, чесність - як заклик обдурити й обікрасти дурного лоха, цивілізацію - як щось таке, що дасть їм інструменти, за допомогою яких вони її й зруйнують. Перехоплені розмови російських окупантів зі своїми близькими наочно показують, що у них зруйновані навіть, здавалося б, найосновніші людські почуття і відносини - між батьками і дітьми, між подружжям... (що знову ж таки не є новиною - просто згадайте, як залюбки вони зраджували своїх близьких в епоху комуністичного терору). Це не виліковне. Абсолютно. Росію неможливо вилікувати, тому що вона власне і є хворобою. Росіянин - це не стільки національність, скільки діагноз. Що не лікується, як уже було сказано, навіть роками й десятиліттями життя в нормальних країнах, про що свідчить безліч прикладів - від А. Зінов'єва, Е. Лимонова й А. Солженіцина до багатьох тисяч безіменних "ватників" по всьому світу.

Росія і росіяни повинні зникнути з обличчя Землі. Тільки в такий спосіб можна позбавити світ від Абсолютного Зла та іманентного ворога, що становить смертельну загрозу не тільки для України та інших її сусідів, а й для всієї цивілізації.

Зрозуміло, що не йдеться про їх цілковите фізичне знищення, яке неможливо без тотальної ядерної війни. Але більшість зниклих у світовій історії народів і країн не були винищені фізично. Вони просто розпалися і були частково асимільовані сусідами, частково виродилися в нові народи, зовсім не схожі на попередні. Оскільки першопричиною зла є розмір Росії, тобто сама Росія як така, вона повинна розпастися на якомога більше держав, які будуть вже занадто малими, щоб становити загрозу для своїх сусідів, і населення жодної з яких не назве себе "росіянами", зберігаючи цю прокляту спадщину і тим самим здатність до рецидиву. Слова "Росія" і "росіяни" повинні залишитися тільки в підручниках історії.

Таким чином, питання "Чий Крим?" як критерій "друг чи ворог" наразі застаріло. Тепер цілком недостатньо відповісти, що він український. Тепер питання, яке відрізняє свого від ворога, є "ви за розпад Росії чи проти?" Кожний, хто НЕ відповідає, що він "за", є ворогом. Незалежно від громадянства, походження та будь-якої проукраїнської риторики.

Що все ж таки робити тим росіянам, які готові відповісти на це питання правильно? Виписуватися із росіян. Як я постійно підкреслюю, національність визначається не формою черепа, а його змістом, тобто менталітетом³. Ніхто не винен в обставинах його народження, але за його погляди й самоідентифікацію в дорослому житті кожен несе повну відповідальність. Неправильна позиція: "Я росіянин, але я проти війни!" Правильна позиція: "Я був росіянином, але більше не хочу мати з ними нічого спільного." Ще раз підкреслюю - хороших росіян не існує, без будь-яких винятків (і вже точно не можна плутати з росіянами російськомовних українців, що б’ються у лавах ЗСУ, російськомовних американців, що ненавидять свою "історичну батьківщину" і таке інше). Вихід із росіян - є. А той, хто відмовляється їм скористатися. - стає солідарним з усім злом, яке завжди приносили світу росіяни й Росія, і бере на себе відповідальність за їх злочини. Висидіти на двох стільцях не вийде (та й у порядної людини такого бажання виникати не повинно). Ще раз наголошую - толерантність до всього російського має бути абсолютно нульовою.

У тому числі й до російської культури.

Колись я був супротивником такого підходу і говорив, що боротьба супротив культури - будь-якої культури - є варварством. Що потрібно відокремлювати естетику від політики. Вся антична класика створювалася в жахливих за сьогоденними мірками державах, де проводили постійні загарбницькі війни, людей купували й продавали, як худобу, і вбивали на аренах лише на розвагу натовпу. Навіть афінська демократія стратила Сократа - що вже говорити про романських цезарів! Ви ж не пропонуєте зруйнувати Колізей через те, що в ньому проводилися гладіаторські бої? А вся велика культура епохи Відродження створена в період розквіту інквізиції. Більшість відьом і єретиків були спалені саме того часу, а не за часів класичного середньовіччя. І ми не викидаємо з музеїв портрети монархів, дворян і магнатів, багато з яких були ще тими негідниками - адже для нас важлива майстерність художника, а не особистість його моделі. А ізраїльтяни, які досі відмовляються виконувати музику Вагнера (що помер задовго до будь-якого нацизму), - закомплексовані ідіоти.

Я готовий повторити те ж саме і тепер. Але для російської культури я роблю принциповий виняток.

По-перше, російська культура, якою росіяни так звикли хизуватися, насправді не є такою вже й цінною. До XVIII століття жодної культури - ані науки, ані мистецтва - в Росії не було від слова "взагалі" (навіть Кремль і Золоте кільце були побудовані італійцями), і під час Петра I її довелося терміново імпортувати з Європи. Тому практично вся російська класика глибоко вторинна відносно європейської, ну а радянську мізерність краще взагалі не коментувати (там, до речі, просто повно відвертого плагіату). А вся "велич" цієї культури, то непропорційно велике місце, яке вона досі займає на території колишньої російської/радянської імперії, є результатом її насильницького насаджування та насильницького придушення культури інших народів. Росіяни протягом століть намагалися знищити як їх мови, так і їх інтелігенцію, аж до прямого фізичного винищення (на прикладах історії України та Білорусі це видно особливо наочно). Тому своє теперішнє місце російська культура не завоювала в чесному конкурентному змаганні, а захопила шляхом насильства й обману злочинної російської держави, якій вона віддано служила (і продовжує служити!). Отже, буде лише справедливим, якщо тепер ця культура буде придушуватися політичними методами, як колись насаджувалася.

По-друге, свою відповідь на питання "З ким ви, майстри культури?" ці самі майстри завжди давали однозначну: з імперією, з її шовінізмом і агресією, з тиранією. Від Пушкіна до Бродського, від Чаадаєва до Солженіцина, від Достоєвського до Булгакова - у деяких з них могли виникати тактичні розбіжності з чинною владою, могли, наприклад, співчувати не червоним, а білим російським шовіністам, але у "величі" і вищості російського народу і його праві підкоряти (а якщо не вийде, то принаймні повчати й зневажати) інших майже ніхто з них не має сумнівів. (Тим, хто досі вважає, що білі росіяни якось принципово кращі за червоних, я даю посилання на вже згадану сцену поведінки російських солдатів XIX століття в чеченському аулі або на історичний факт, що російські солдати дотримувалися ганебної першості у зґвалтуваннях під час придушення "повстання боксерів" у Китаї. До речі, "білогвардійцем" уявляє себе також горезвісний Гіркін-Стрєлков.) І російський нацизм не тільки освячувався і виправдовувався, а й культивувався цією культурою. Показовим є, наприклад, зізнання Невзорова (який сам по собі є мало не унікальним випадком людини, що спромоглася зцілитися від російського фашизму), що до цього фашизму його привела саме російська класика з такими віршами, як "Клеветникам России". І нехай ніхто не скаже, що бидлота, яка ґвалтує і грабує в Україні, не читала Пушкіна. Читала - він є у шкільній програмі, а загальну середню освіту в Росії поки ще ніхто не скасовував. А в особистих речах одного з убитих окупантів також був знайдений і томик Булгакова. "Біла гвардія" - ну що ще читати загарбнику, який йде на штурм Києва, як не один з найбільш українофобських романів XX століття?

По-третє, хоча серед європейської класики минулого також можна зустріти й переконаних імперців, і двірських лизоблюдів, принципова відмінність полягає в тому, що ані античні фаланги й легіони, ані багаття інквізиції, ані навіть германський нацизм світу наразі не загрожують. Тому не потрібно боротися не тільки з Вагнером, але й з Лені Ріфеншталь. Можна чесно визнати, що "Тріумф волі" - це талановитий твір, хоч він і прославляє вкрай мерзенну партію. Але ця партія є безповоротно мертвою і засудженою історією, а її теперішні шанувальники - маргінали, у яких немає шансів в європейській і світовій політиці. Тоді як російський нацизм живий і становить смертельну загрозу для всього світу - і так буде доти, поки є живою власне Росія. Немає зараз важливішої задачі, аніж зрештою остаточно покласти їй край назавжди - а для цього необхідно бити її на усіх фронтах, нищити будь-яку її зброю. У зв'язку з цим навіть не стільки важливим є конкретний ідеологічний зміст російської культури ("ну добре, Пушкін, а в чому провина Чайковського або Рахманінова?"), як сам факт того, що вона використовується для пропаганди позитивного іміджу Росії. Ще раз підкреслюю, якщо для Німеччини нацизм був короткочасною хворобою, і тому боротися потрібно було саме з нею, а не з "усім германським", то для Росії рашизм - це її природний і єдиний стабільний стан, тому все російське має сприйматися виключно негативно. Імперія Зла не повинна отримати жодного шансу зберегтися в будь-якій формі і вийти на нове криваве коло. Колись пізніше, через покоління після її остаточної загибелі, настане час вивчати російську культуру спокійно і без будь-яких політичних конотацій, як ми вивчаємо авторів античності. Але не тепер.

Відповідно, не повинно бути винятків навіть для тих вельми небагатьох діячів російської культури, які не були шовіністами і імперіалістами, тобто "ватниками", кажучи сучасною мовою (підкреслюю - мова йде тільки про небіжчиків; що робити живими, сказано вище - виписуватися із росіян, і тоді вони припиняють бути частиною російської культури, навіть якщо пишуть російською мовою). Одним із них, до речі, є Лев Толстой, і я дещо ображаюся, коли автор, який неодноразово критикував російський імперіалізм, шовінізм, військовий (не тільки в "Хаджі-Мураті") і заслужив анафему від РПЦ, ставиться до одного ряду із таким мерзенним типом, як Пушкін. І все ж таки принцип cancel culture повинен бути загальним. Чому? Нагадаю історію з популярної книги у жанрі фентезі під назвою "Біблія". Бог обіцяв помилувати Содом, якщо в ньому буде не менше п'ятдесяти праведників. Саме рішення суперечне, враховуючи, що йшлося про місце, яке було осередком всіх гріхів і пороків. Але потім одразу ж розпочався торг: а якщо сорок? а якщо тридцять? Зрештою, добрий Захід Бог погодився помилувати Содом заради всього десяти праведників. На щастя, таких не було. Був один Лот, якому дозволили евакуюватися з сім'єю до того, як бомби НАТО кара Господня впаде на Москву Содом. Але евакуюватися не як хорошим содомцям-носіям содомської культури, а цілком навпаки - за суворої умови, що вони повністю відкинуть і залишать поза собою все содомське. Настільки, що вони ніколи навіть не озирнуться на прокляте місто. І ви знаєте, що сталося з дружиною Лота, яка порушила цю умову.

Отже. Не повинно знайтися десяти праведників, заради яких буде збережена Росія. Навіть якщо вони фізично є або були, вони не повинні знайтись. Помилувати можна тільки тих, хто готовий покинути Содом, не озираючись назад, піти фізично і ментально. Але в жодному разі не власне Содом.

Ну і ще один приклад із жанру фентезі. Вже стало звичним місцем порівняння росіян з орками Толкіна, і це дійсно вдале порівняння. На думку Толкіна, орки принципово невиправні, зло міститься в самій їх природі, до них не може бути ані жалю, ані співчуття - їх можна і потрібно тільки знищувати. В той самий час, подібно до того, як предками орків були ельфи, яких тортурами і знущаннями перетворили на лютих покручів, так і предками росіян (які вкрали навіть це ім'я) були вільні русичі Київської Русі, з якими вчинили те саме. Але я зараз хочу порівняти росіян з іншою фентезійної расою - з роману українських письменників М. і С. Дяченків "Мідний король" (до речі, мені у цих авторів подобається далеко не все, але цей роман хороший). Книга вийшла в світ у 2008 році, і, мабуть, була написана ще раніше, тому навряд чи містить політичні алюзії - але тим більш цінна аналогія.

Роман починається зі сцени прибуття корабля в Золоте місто Мірте - такий собі фантастичний аналог США, процвітаючу республіку, про громадянство якої мріють багато хто, якщо не всі. Відбувається звичайний митний огляд, і раптом обличчя митника спотворюється гнівом і гидливістю. Зі словами: "Що це таке?" він вказує на хлопчиська (раба одного з пасажирів) і оголошує, що з ним на борту корабель не увійде в порт, тому що він гекса, а жодний гекса "не опоганить Мірте ані диханням, ані дотиком". В результаті хлопчиська (який навіть не є чистим гексою, а метисом) просто викидають за борт. Читачу (який ще нічого не знає ані про гекса, ані про Мірте), звичайно, все зрозуміло: "Фу, які огидні расисти ці Золоті!" А пізніше (набагато пізніше) стає відомо, хто такі гекса. Це справжні монстри в людській подобі. Кровожерливі чудовиська, жорстокість яких не знає меж. Але в той самий час, на відміну від орків Толкіна, вони не просто дурна орда. У них є своя високорозвинена культура. Вишукана поезія. От тільки вірші вони занотовують кров'ю жертв на зідраній з них шкірі. А Золоті - насправді дуже гуманний, сміливий і вільний народ. У своєму місті вони не вбивають навіть щурів.

То ж чи варта культура, подібна до гекса, свого збереження, навіть якщо спеціально для світових бібліотек занотовувати ці вірші чорнилом на папері? І навіть якщо серед гекса зустрічаються окремі винятки, що не поділяють поглядів своїх родичів? Якщо покласти на одну шальку терезів їх вишукані вірші, а на іншу - все зло і страждання, які вони несуть, чи не краще було б, щоб жодних гекса, цілком жодних, не було взагалі?

Хлопчисько, до речі, вижив (він і є головним героєм). І нічим хорошим це не скінчилося.

Тому що хороших гекса - не існує.

Червень 2022

---

---

If you liked my work, please support me with any sum - I really need it!

or Zelle (from USA only) for georgeyright@gmail.com
or BMC (one-time or regular sponsorship)
or Patreon
or Wise for: 
    Account Number: 7010141420 
    Routing Number: 031100649 
    Bank: Discover Bank 
    Name: George Right
or crypto:
BTC 14ozyVuh2myB1Nxqz2wVQ2vfXtgd8mP7ov
ETH 0x311b5964C36098CCe66885cb373A727D2B7Bd840

---

Постійна адреса цієї сторінки: http://yun.complife.info/miscell/threat_u.html