Para bellum
A long time ago, in a galaxy far, far away...
"Таким чином, завдяки вжитим заходам, тотальній війні, яка здавалася неминучою, вдалося запобігти. Мир було збережено, проте цивілізація більше не існувала як єдине ціле. Система ізоляціонізму була втілена в життя за кілька послідовних кроків. Спершу були припинені дипломатичні зносини зі Східною півкулею, потім торгові, потім було повністю перекрито кордон і вжито відповідних технічних заходів для ліквідації телефонного, телеграфного та радіозв'язку. Тоді ж була введена в дію Система Прикордонного Контролю (СПК). Пристрої, що її утворюють, роблять неможливим для будь-якого матеріального тіла перетин кордону між півкулями сушею, повітрям, по воді або через навколопланетний космічний простір. Аналогічна система була створена супротивником. Наскільки ефективними виявились ці системи, показали перші ж роки, протягом яких були повністю винищені усі види тварин, які здійснювали щорічні міграції з однієї півкулі до іншої. Проте ані екологічна, ані економічна шкода (будівництво Системи було найдорожчим військовим проектом за всю попередню історію) не може вважатися зависокою ціною за збереження миру і цивілізації на планеті.
З того часу вже триста років панує мир. Весь цей час ми не маємо перевіреної інформації про події, що відбуваються у Східній півкулі. Так само можна стверджувати, що й Східна півкуля не володіє інформацією про нас. Немає підстав припускати, що за триста років агресивна доктрина Східної півкулі змінилася. Загроза з її боку реальна, і забувати про це не можна. Ми постійно вдосконалюємо наш надійний щит - Систему Прикордонного Контролю, постійно укріплюємо міць нашої армії, готової кожної миті відбити будь-які зазіхання ворога на мир і добробут народів Західної півкулі."
Посібник з всесвітньої історії для середньої школи
Генерал Гарнер ще раз переглянув особисту справу Хоуса, потім відклав її вбік і натиснув кнопку селектора:
- Нехай зАйде.
Двері розчинились. Юнак, що з'явився в них, віддав честь і ляснув каблуками.
- Генерале! Лейтенант Хоуз за вашим наказом...
- Вільно, лейтенанте. Проходьте і сідайте.
Деякий час генерал вдивлявся в лейтенанта. Молоде відкрите обличчя, сяйнисті очі... Цей юнак зробив відкриття, яким збирається ощасливити людство.
- Я прочитав ваш рапорт дуже ретельно. Не зважаючи на це, прошу вас особисто розповісти про події, що сталися з вами.
- Два тижні тому, сьомого числа, я вилетів до прикордонного сектора Дельта-3 на літаку класу F310M. Завданням польоту було випробовування нового типу двигунів в умовах тривалого польоту без посадки. О 15:05 я отримав метеопопередження про шторм в заданому районі. Запитав базу і отримав наказ про продовження польоту. Незабаром увійшов до смуги шторму. Грозові розряди створювали сильні перешкоди й зв'язок із землею практично припинився. Через це, ймовірно, я не отримав наказу повернутися, коли буря посилилася. Вести машину в таких умовах було вкрай складно й один двигун вийшов з ладу - можливо, нова конструкція має прихований дефект.
- Наші інженери вже розбираються з цим. Продовжуйте, лейтенанте.
- Я не міг здійснити вимушену посадку - піді мною був океан. Навантаження на решту двигунів різко виросло і, побоюючись за них, я знизив потужність. Літак вже не міг опиратись шторму і мене зносило все далі в океан. Коли я поглянув на прилади, щоб визначити свої координати, то не повірив своїм очам: я перетинав Кордон! Катапультуватися було вже запізно. Я очікував, що наступної миті буду знищений СПК противника. Але секунди ішли, та нічого не відбувалося. Я усвідомив неймовірний факт: у СПК Східної півкулі є щілина, і я в неї проскочив! Звісно, я вирішив використати цю нагоду і провести розвідку. Отже, я змінив курс і летів туди, куди мене ніс ураган. Це дозволяло зекономити пальне. Потім буря лишилася позаду. За ті кілька годин, що я летів над океаном Східної півкулі, я не зустрів жодного корабля. Врешті-решт я досяг суші. Весь цей час був насторожі, очікуючи на атаку. Але атаки не було. Що ще більше дивувало мене - я не міг спіймати жодної радіопередачі. Навіть подумав, що противник обігнав нас у технічному розвитку і використовує принципово новий спосіб зв'язку.
- І, не дивлячись на це, ви не спробували повернутися. Це було вкрай необачно з вашого боку. Адже шпарина в СПК противника могла закритися, особливо якби вас виявили, і всі ваші цінні відомості були б поховані разом з вами.
- ЗізнАюся, мене охопила цікавість. Проте я нічого не порушив! Зв'язку з базою не було, а інструкцій для такої ситуації просто не існує. Ніхто ж і подумати не міг, що можна потрапити до Східної півкулі.
"Помиляєтесь, юначе",- подумав генерал, проте нічого не сказав.
- Отож, я летів над сушею. Внизу не було нічого цікавого: голі скелі, горбиста рівнина, ліси. Комп'ютер літака аналізував інформацію, що надходила, але також нічого не виявив. Нарешті він подав мені сигнал, що пора повертатись, інакше пального не вистачить на зворотний шлях. І тут я помітив серед густого лісу якесь прорідження і повернув туди. Ще здаля зрозумів, що підлітаю до бази ВПС. Данні, видані мені комп'ютером, заспокоїли мене: база була давно покинутою. Ніякого руху, усе випромінювання фонове. Я пройшов над нею на бриючому польоті й розгледів напівзруйнований диспетчерський пункт, заросле мохом і травою злітне поле. Я розумію, що це був ризикований крок, але я пішов на посадку.
- Це було вкрай нерозважливо! Ви хоча б подумали, що маєте обмаль палива й один двигун несправний?
- Так, але також я подумав, що, можливо, на землі мені вдасться полагодити несправність і що військова база, нехай і покинута, дасть більше корисної інформації, аніж аерофотографування лісів і пагорбів. Тож я приземлився вдало. Навколо й надалі не було ніякого руху і я вирушив оглядати базу. Звісно, ввімкнувши систему дистанційного самознищення літака, і постійно тримаючи пальця на кнопці на випадок раптового нападу. Але скоро я зрозумів, що чекати нападу марно. База була мертва вже сотні років. Причому, вона не була евакуйована, а просто покинута. В ангарах я помітив кілька древніх літаків, поїдених корозією, розчавлених зруйнованими перекриттями. Наскільки я розбираюся в історії авіації, такі машини стояли на озброєнні 3 століття тому. Я знайшов деякі інструменти, які сподівався використати для ремонту двигуна. В одному з іржавих паливних баків залишилося досить багато палива. Тут я гідно оцінив нові двигуни, здатні працювати на чому завгодно. В одному з приміщень командного пункту я натрапив на скелета в потлілому лахмітті. Судячи з напівзотлілих погонів, це був офіцер. У черепі в нього зяяла діра, а поряд лежав старовинний пістолет: схоже, ця людина застрелилася. Більше ні на базі, ні в сусідньому авіамістечку я не бачив людей, ані живих, ані мертвих; утім, доступу до деяких приміщень перешкоджали зачинені металеві двері, а в деякі я не наважувався заходити, бо вони здавалися надто ненадійними. Після цього огляду дозволив собі кілька годин сну, залишивши комп'ютера слідкувати за обстановкою.
Наступний день я присвятив ремонту. Повністю полагодити двигун мені не вдалося, проте я змусив його працювати на зменшеній потужності. Вирішив пробувати давнє пальне і заправив ним один бак. Зробивши кілька пробних кіл, я продовжив розвідку й облетів околиці. Мені трапились ще кілька військових об'єктів; усі вони були в тому ж стані, що і перша база. Потім я натрапив на залізницю. Якби не комп'ютер, то б і не помітив: її приховували густі зарості. Я полетів уздовж неї й невдовзі помітив потяг. Дерева росли прямо крізь діри в дахах вагонів. Надалі мені неодноразово траплялись такі потяги. Залізнична гілка привела мене до невеликого міста. Тут не було аеродрому і я не міг дослідити містечко зблизька, але і згори було видно, що воно давним-давно мертве. Більшість споруд мали сліди від пожеж. Де-не-де на вулицях видніли іржаві корпуси автомобілів. Рухаючись вздовж залізниці, я проминув ще кілька міст, вже більших. Помітні руйнування, а також пошкоджена військова техніка на вулицях вказували, що колись тут розгорнулися бойові дії. Виходячи з характеру руйнувань, не застосовувалась ні ядерна зброя, ні навіть масовані бомбардування; справа обмежилась артобстрілом та вуличними боями. Усі ці руїни були безлюдними. В одному з міст я здійснив посадку. Екскурсія містом виявилася досить небезпечною: одного разу неподалік від мене обвалилася стіна будинку, двічі довелося відстрілюватися від зграй здичавілих собак. Бачив і щурячі орди. Заходячи до будівель, які здавались найбільш надійними, часто натрапляв у них на рештки їх мешканців. Судячи з поз, ці люди померли від голоду чи хвороб. Причиною смерті міг бути й холод - судячи з того, що мені майже не траплялись книги чи дерев'яні меблі, вони були пущені на паливо в зимовий час.
Закінчивши огляд міста, я повернувся на літак і перевірив за допомогою аптечки, чи не підчепив якої зарази у мертвому місті.
- Про це слід було подумати, перш ніж іти туди, - буркнув генерал.
- На щастя, обійшлося щасливо, і я повернувся на покинуту базу. У принципі мені ніщо не заважало повернутися до Західної півкулі, але я вирішив установити масштаби катастрофи, що спіткала наших ворогів.
У наступні дні я здійснював дальні польоти до різних частин континенту. Всюди мені відкривалася одна і та ж картина: буяння дикої природи, що поглинала руїни міст. У деяких з них я набрав найкраще збережених зразків газет і журналів. Сам я, звісно, не знаю мов Східної півкулі, але думаю, що ці видання проллють світло на обставини катастрофи. В одному з польотів я був атакований: якась автоматична система, котра не вийшла з ладу остаточно за 3 століття, випустила по мені ракету, яка вибухнула, ледь відірвавшись від землі. Лише на п'ятий день, пролітаючи над південною частиною континенту, помітив людей.
Я побачив стовп диму, що підіймався з джунглів, і полетів туди. Внизу виявилась невелике поселення, що складалось з хатин під пальмовим листям. У центрі горіло велике багаття, навколо нього танцювали напівголі люди. Коли я пройшов над ними на бриючому польоті, вони спершу скам'яніли від жаху, а потім кинулися навсібіч. Очевидно, вони ніколи не бачили літака. Комп'ютер, аналізуючи знімки цих людей, прийшов до висновку, що не всі вони - представники корінної південної раси. Предки багатьох із них прийшли з півночі, коли загибель цивілізації зробила життя там надто складним. Втім, бачив я і людей у помірних широтах. Там зберігся вищий рівень культури: хати по селах складені з міцних колод, жителі зайняті хліборобством і скотарством. Хоча, як і на півдні, люди зустрічаються вкрай рідко, поселення знаходяться на великих відстанях одне від одного і між ними, схоже, не існує сполучення. Набагато частіше я спостерігав покинуті села, а кілька разів бачив напівзруйновані дерев'яні фортеці, що свідчить: і після загибелі міст місцеві жителі не припиняли воювати між собою.
Під час польотів мені доводилось оминати деякі райони через високу радіоактивність. Має бути, там знаходяться зруйновані АЕС або склади ядерної зброї. Переважно ж природа Східної півкулі залікувала колись нанесені їй рани. На півдні, де рослинність розвивається особливо бурхливо, руїни міст майже повністю поглинуті джунглями. Греблі на більшості річок зруйновані.
Чотири дні тому, коли пам'ять комп'ютера була вже вщерть заповнена інформацією, а кабіна літака - реліквіями, я востаннє заправився на базі й взяв курс на Західну півкулю. Я безперешкодно перетнув кордон - тепер мене не дивувало, що СПК Східної півкулі не діє.
Таким чином, на підставі проведеної мною розвідки можна однозначно стверджувати: нашого ворога більше не існує. Агресивні імперії Східної півкулі щезли. З трьохсотлітнім страхом скінчено. Настала, нарешті, ера вічного миру і спокою! Очі лейтенанта сяяли ентузіазмом. Деякий час генерал не говорив, а потім запитав:
- Лейтенанте, вам не спадало на думку, що все, що ви побачили - цілком природно? Що нічого іншого і бути не могло?
- Не розумію вас, генерале.
- Адже вам пояснювали в школі політичну й економічну доктрину Східної півкулі. І, звичайно, доводили повну неспроможність цієї доктрини. І одночасно товкмачили вам, що Східна півкуля - грізний і могутній супротивник. Ви не бачите тут суперечності?
- Так, але існує теорія професора Тернера, згідно з якою нація, що сформувалась в умовах великої унітарної держави - тобто держави імперського типу - має підвищену схильність до диктатури. З цього випливає, що подібна нація може існувати в умовах жорсткого тоталітаризму необмежено довго.
- Розвивається наука,- посміхнувся генерал. - У наш час це теж пояснювали особливостями національного характеру, але не називали цього теорією. Однак професор Тернер помилився, точніше, не врахував усіх факторів. Доктрина Східної півкулі в основі суперечить людській природі, бо розглядає суспільство ідеальних гвинтиків, а не живих людей. Це шлях у нікуди. Свого часу вона завоювала півсвіту; тим більш карколомною була поразка. Їх економіка котилася піду укіс від самого початку. Останні двадцять років перед епохою ізоляціонізму вони тримались переважно користуючись з продажу нам своїх природних ресурсів. Система ізоляціонізму прискорила їх катастрофу. СПК була останнім, що вони могли збудувати. Після цього господарство Східної півкулі розвалилося за кілька років. Криза зачепила усі аспекти життя. Почався голод, спалахнула громадянська війна, анархія охопила всю півкулю. Близько двох десятиліть лютували війни, голод і епідемії, доповнюючи й розпалюючи одне одного. Далися взнаки також екологічна криза і загальне виродження нації внаслідок багатолітнього геноциду. Тепер ви знаєте, що відбулося у Східній півкулі.
- І все це... давно відомо?!
- Ну, не надто давно. Слід віддати належне нашим ворогам - їхня СПК пропрацювала ще кілька десятиліть після того, як самі вони щезли. Ну і, зрозуміло, спершу шпарин було небагато, так що ймовірність натрапити на них була надзвичайно мала. Вперше про стан справ у Східній півкулі ми дізналися півтора століття тому.
- Але чому ж тоді... навіщо все? Нащо потрібна військова промисловість, постійна бойова готовність... нащо ми? Чому все тримається в таємниці?
- Ви, мабуть, вже вирішили, що військове командування у власних інтересах не розголошує факт відсутності противника? Про це дійсно знає небагато, але усе керівництво півкулі в курсі. І, запевняю вас, усе, що робиться, робиться в інтересах більшості.
- Але як же так? Величезні військові бюджети витрачаються намарно, цілі галузі зайняті непотрібною працею, найкращі вчені відтягнуті на вирішення нікому не потрібних завдань! Ресурси Східної півкулі не використовуються, а наші громадяни відчувають страх перед відсутньою загрозою!
- Що ж, я усе вам поясню. Почнемо з простої істини: наше суспільство - квітуче суспільство. Його цілком можна назвати суспільством загального процвітання. Наш промисловий потенціал вже перевищує середні потреби громадян і продовжує зростати. Куди подіти надлишки? Якщо не нейтралізувати їх, у нас відбудеться глобальна криза перевиробництва у всіх галузях. Ми не можемо виробляти товари й тут же знищувати їх - це викличе громадське обурення. Ми не можемо штучно стримувати розширення виробництва - це стагнація, а стагнація є шлях до регресу, виродження і загибелі цивілізації. Найбільш прийнятний вихід - спрямувати ці надлишки в такий собі бездонний глек, що не впливає на звичайний ринок, причому робити це так, щоб населення не сумнівалося в необхідності такого "глека". І ним є військові галузі. Тут знаходять застосування не тільки промислові, а і людські ресурси. Адже за теперішнього рівня автоматизації значна частина людей в з а г а л і
н і к о м у н е п о т р і б н а. Але якщо їх інтелектуальний рівень не дозволяє їм займатися дослідницькою роботою, це не позбавляє їх права на працю, чи не так? Частина цих людей зайнята у військовій промисловості, частина служить в армії. Я не маю на увазі вас, лейтенанте. Йдеться переважно про рядовий і сержантський склад. Далі. Бюджет. Виробництву дотації не потрібні - воно і так надто активно розвивається. В науку ми вклали все, що можна - тепер результати залежать не від коштів, а від таланту вчених, який за гроші не купиш. Збільшувати соціальні асигнування безглуздо, інакше громадяни будуть мати все, практично не затрачаючи праці. Це - розбещення нації, втрата інтересу, стагнація і загибель. Таким чином, військовий бюджет також відсмоктує надлишки, підтримуючи, образно кажучи, суспільство в хорошій формі й не дає йому задихатися від ожиріння. Учені, зайняті у військовій галузі, не гають час даремно. Більшість відкриттів, які зараз використовуються в мирних цілях, були зроблені за останні століття при вирішенні військових завдань. Просто те, що вчений працює на оборону своєї країни, створює йому додатковий стимул. Крім того, це виправдовує фундаментальну, таку що не приносить моментальних результатів, науку в очах пересічного громадянина. Ресурси Східної півкулі - наш недоторканний запас на майбутнє. Те, що ми розраховуємо лише на власні природні ресурси, спонукає нас використовувати їх економно, а не по-хижацькому, розробляти нові прогресивні технології. Крім того, якщо люди дізнаються про існування майже незаселеної півкулі, гаплик нашій демографічній політиці. Адже збалансувати природний приріст вдалося переважно внаслідок загрози перенаселення. А демографічна стабільність - необхідна умова загального процвітання. Ну і, нарешті, психологічний аспект. З прадавніх часів, коли небезпека була природним станом, у людині живе потреба ризикувати. У повній абсолютній безпеці людина рано чи пізно починає нудьгувати. Загроза війни недостатньо сильна, щоб викликати паніку, все-таки наша СПК надійно захищає нас від усіх відомих видів зброї. В той самий час приберіть цю загрозу - і потреба ризикувати почне проявлятися у збочених формах. Почнуться ситі бунти, сплеск злочинності й насильства, усілякі манії та фобії. Загроза, хай невелика, згуртовує людей, підтримує у них здоровий патріотизм, запобігає можливим незгодам серед країн Західної півкулі. Таким чином, нам, як не крути, необхідно готуватись до війни, якої ніколи не буде.
Лейтенант мовчав. На обличчі його відбивались суперечливі почуття.
- Я розумію вас,- сказав генерал батьківським тоном. - Тридцять років тому я відчув те саме.
- Ви були у Східній півкулі?
- Так, і теж думав, що принесу радісну звістку всьому цивілізованому світу... Але я зрозумів, що це повинно залишитись в таємниці. Тепер ви проникли у цю державну таємницю. Якщо ви відчуваєте, що її збереження буде тяжіти над вами, наука пропонує вам простий вихід, - генерал дістав з ящика столу маленьку коробочку. - Прийміть цю піґулку, і ви забудете події двох останніх тижнів. Гарантую, що це не відіб'ється ні на вашому здоров'ї, ні на вашій кар'єрі.
Лейтенант повільно похитав головою.
- Чи маю я іншу альтернативу?
- Маєте. Я можу запропонувати вам роботу у Східній півкулі - достатньо складну і небезпечну, але потрібну нашій Батьківщині. У тій півкулі залишилася велика кількість ядерної, хімічної й бактеріологічної зброї. Руйнуючись, вона шкодить екології; крім того, деякі системи ще діють, як ви могли переконатися на прикладі ракети, яка вас атакувала, так що є ймовірність випадкового запуску ракет по закладеним цілям в нашій півкулі. Звісно, СПК захистить нас, але до чого зайві неприємності? Ви отримаєте направлення до загону, що зайнятий пошуком і знешкодженням зброї масового ураження противника. Подробиці вам пояснять у кабінеті № 17. Ви приймаєте призначення?
- Так точно. Дозвольте йти? - Йдіть, лейтенанте.
Двері за Хоусом зачинилися. Генерал побарабанив пальцями по столі. В останні роки їх стає все більше - льотчиків і моряків, що заблукали... Адже СПК Західної півкулі безперешкодно пропускає свої літаки та кораблі. Кількість втаємничених людей зростає... Роботи зі знешкодження ведуться давно і скоро будуть закінчені. Але генерал вже знає, чим зайняти надалі людей, що знають правду про Східну півкулю. Пропозиція генерала отримала високу оцінку на найвищому рівні.
Наступна програма - відновлення СПК Східної півкулі.
(Переклад - Андрій Хитрий)